Держава - Затичка Не Для Кожної Бочки
Воно не може бути використане для виправлення всіх недоліків суспільства
Люди схильні вважати, що правительство, особливо вибране демократичним шляхом, може виправити всі недоліки суспільства. Державне втручання, на їхню думку, у стані вирішити будь-які суспільні проблеми: допомогти бедным, підвищити якість медичного обслуговування, підняти рівень утворення, знизити вартість житла й т.д.
Ця точка зору невірна по двох причинах.
По-перше, правительство аж ніяк не завжди приймає рішення в "інтересах суспільства", що б не ховалося за цим мрячним поняттям. По-друге, воно аж ніяк не завжди в стані поліпшити справу там, де ринкова економіка не дає бажаного результату.
Держава - це всього на всього форма організації суспільства - інститут влади, у рамках якого люди колективно приймають рішення й ведуть певну діяльність. Тому
немає ніякої гарантії, що політика, схвалена більшістю вибраних представників народу, буде сприяти економічному прогресу. Навпаки, є всі підстави побоюватися, що всенародно вибрані влади можуть приймати рішення, що підривають суспільний добробут, якщо більшість виборців не зможе самообмежити свої наміри.
Багато хто ставлять знак рівності між політичною демократією й ринковою економікою. Дійсно, більшість країн з ринковою економікою мають демократичні політичні інститути.
Можуть бути, однак, і інші варіанти. Наприклад, у Гонконгу з його динамічною ринковою економікою ніколи не було демократичних виборів: будучи британською колонією, протягом майже цілого століття Гонконг перебував під політичним контролем метрополії. У Сінгапурі, Південній Кореї й Чилі - країнах з ринковою економікою, що бурхливо розвивається в останні роки, - політичний режим був у певні періоди репресивним і авторитарним.
І навпаки, політична демократія не завжди забезпечує простір для розвитку ринкової економіки. Деякі демократичні країни - зокрема, Ізраїль і Індія - у розподілі товарів і ресурсів більше покладаються на адміністративні методи й високі податки, ніж на ринок.
Важливо розуміти фундаментальні соціальні розходження між політичною демократією й ринковою економікою.
Коли
демократична держава обкладає населення податками, щоб фінансувати надання своїм громадянам певних благ, має місце примус. Незгодна меншість повинне платити податки й фінансувати видатки на суспільні блага незалежно від того, чи одержують і чи цінують вони їх. Право оподатковування дозволяє державі, не запитуючи дозволу, забирати в людей їхня власність, наприклад, дохід. У приватному секторі подібної примусової чинності не існує. Приватні фірми можуть призначати більше високі ціни на свої товари й послуги, але вони не можуть змусити купувати їх.
До речі, продукція приватної фірми завжди представляє для споживача цінність більшу, ніж його видатки, інакше фірма не виручить за неї ні долара. Цього не можна сказати про державну установу. Коли воно фінансується або субсидіюється за рахунок податків, немає ніякої гарантії, що результат його діяльності буде представляти для людей цінність більшу, ніж витрати на її здійснення.
Необмежена політична демократія - це система влади більшості, у той час як ринковий розподіл - це система пропорційного представництва всіх.
Наприклад, коли на державному рівні приймається рішення про збільшення видатків на житлове будівництво або полове виховання дітей у державній школі, не зацікавлене в цьому меншості зобов'язана підкоритися й внести необхідну суму для його реалізації.
На противагу цьому ринкові відносини дозволяють різним по чисельності групам голосувати за те, що вони хочуть, і одержувати бажане. Так, якщо послуги утворення надаються на ринковій основі, одні батьки зможуть вибрати школу, де пропагуються релігійні цінності, інші ж зволіють віддати дітей у більше світські школи. Хтось зупиниться на школі, де особлива увага приділяється практичним навичкам, або культурним програмам, або високопрофесійній підготовці.
В умовах ринку кожний може одержати те, чому він віддає перевагу. Для цього не потрібно належати до більшості; будь-яких меншостей має можливість "голосувати" своїми споживчими доларами. Поки людина або група людей готові оплачувати витрати, ринок буде відгукуватися на їхні побажання. У ринковій сфері кожний представлений пропорційно своїм витратам. Тому процес вибору на ринку не породжує конфлікти, що виникають при прийнятті рішень у державному секторі.
Ціна державного оподатковування
·
зниження обсягу виробництва в приватному секторі в результаті вилучення з нього ресурсів
·
видатки, які несе країна по стягненню й сплаті податків
·
упущена вигода країни від припинених державою угод, що не відбулися
Політики часто говорять, що податки - витрати державної влади. Витратами придбання будь-якого продукту є те, від чого доводиться відмовлятися, щоб його одержати. Держава не є виключенням.
Існують три види витрат, що виникають, коли держава надає громадянам блага й послуги.
По-перше, це втрата продукції в приватному секторі, яку можна було зробити з ресурсів, витрачених у державному секторі. Ресурси, що направляються на будівництво доріг, виробництво ракет, утримування поліції, утворення, охорони здоров'я або на виробництво інших "продуктів" державного виготовлення, мають альтернативні сфери використання. Вони могли б знайти застосування в приватному секторі, якби не були витрачені державою. Даний вид витрат виникає незалежно від того, чи фінансується державний сектор за допомогою податків, збільшення державного боргу або емісії грошей. Ці витрати можна скоротити, лише знизивши державні видатки.
По-друге, чималі витрати виникають при зборі податків і виконанні податкового законодавства: оподатковувані доходи повинні бути підраховані й проконтрольовані, податкові закони - наведені в дію. Ресурси, що йдуть на ці мети, недоступні для виробництва інших благ ні в частці, ні в державному секторах. Дослідження показують, що в Сполучених Штатах потрібно щорічно близько 5.5 млрд. людино-годин (що еквівалентно річній роботі 2 млн. 750 тис. службовців, зайнятих повниний робочий день) для виконання однієї тільки паперової роботи, пов'язаної з оподатковуванням. Ці витрати "з'їдають" приблизно 20 центів від кожного долара, отриманого правительством у формі податків.
Нарешті, по-третє, у результаті оподатковування угоди, які були б взаємовигідними, стають неприбутковими й тому нездійсненими. Також, люди відводять більше часу дозвіллю й неефективній діяльності. Відмова від цих потенційних вигід означає втрата для економіки в цілому. Крім того, податки заохочують непродуктивну діяльність по відхиленню від них, що також приносить економічні втрати.
Таким чином, держава обходиться суспільству значно дорожче суми всіх податкових зборів або суми всіх державних видатків. При аналізі достоїнств тієї або іншої державної програми необхідно враховувати всі її витрати.
Політики завжди намагаються сховати витрати своєї діяльності. Як говорив міністр фінансів при дворі Людовика XIV Жан-Батист Кольбер (Jean Baptiste Colber), "мистецтво оподатковування складається в умінні так ощипать гусака, щоб він поменше сичав". Політична привабливість бюджетних дефіцитів, надлишкової емісії грошей і різних непрямих податків складається в можливості сховати реальні витрати державних програм.
Особливо широко розповсюджений обман відносно податків на бізнес. Політики часто говорять про оподатковування бізнесу так, ніби податковий тягар перекладався із плечей громадян на щось безтілесне. Однак податки на бізнес, так само як і всі інші, цілком і повністю оплачуються громадянами. Корпорація або фірма сама не платить податки, а лише збирає гроші зі своїх клієнтів, службовців або власників акцій, щоб потім передати їхній державі.