Енциклопедія економіки

Якщо видатки держави перевищують його доходи, виникає бюджетний дефіцит, для фінансування якого держава, як правило, випускає облігації. Такі облігації є державним боргом. Бюджетний дефіцит збільшує масштаб державного боргу.

Дефіцитне фінансування ввійшло в сучасних держав у звичку. В 70-х і 80-х роках центральні правительства всіх провідних промислових країн постійно зводили бюджет з дефіцитом, що, у свою чергу, приводило до розбухання державного боргу.

Який вплив робить дефіцитне фінансування на економіку?

Деякі затверджують, що державний борг дозволяє нам веселитися на святі життя сьогодні, залишаючи онукам платити по рахунках. Це, безсумнівно, перебільшення, якщо більшу частину державної заборгованості становить внутрішній борг. Звичайно, платникам податків прийде платити більше високі податки, що йдуть на виплату відсотків по державному боргу. Однак більша частина виплат по відсотках буде також отримана самими жителями країни. Таким чином, дітям і онукам має бути не тільки платити податки для покриття боргу, але й одержувати процентні платежі. Звичайно, при цьому буде відбуватися перерозподіл, оскільки не всі ті, кому доводиться платити підвищені податки, одержать доходи від державних облігацій. Більшість економістів, однак, думають, що позичання грошей правительством для покриття бюджетного дефіциту штовхає нагору ставку відсотка, а це, у свою чергу, приводить до падіння приватних інвестицій. Держава може компенсувати скорочення приватних інвестицій, якщо використовує позичені кошти для капітальних вкладень. Але звичайно цього не відбувається. Більша частина державних видатків в індустріально розвинених країнах іде на потреби перерозподілу, субсидії й інші мети, впрямую вигідні груповим інтересам. Таким чином, бюджетний дефіцит майже неминуче скорочує запас капіталу (інструментів, машин, споруджень), що залишається в спадщину майбутнім поколінням. У результаті продуктивність праці, і, отже, рівень його оплати виявиться нижче? чим у відсутності дефіциту.

Незалежно від того, чи фінансуються державні послуги населенню за рахунок боргу або за рахунок податків, використовувані для них ресурси стають недоступні для виробництва інших речей. Ладу, наприклад, автостраду, правительство відволікає ресурси із приватного сектора, де вони могли б використовуватися якимсь іншим способом. У результаті поточний випуск товарів для приватного споживання виявляється нижче. Це - сьогоднішні витрати державних видатків, і фінансування за допомогою державного боргу не здатно відсунути їх у майбутнє.

Чи може дефіцит привести до економічного краху? Кредит - звичайний спосіб ведення бізнесу. Багато великих і прибуткових корпорацій постійно мають непогашений борг. Ключем до розуміння доцільності кредиту як відносно окремих осіб і приватних фірм, так і держави, є співвідношення між очікуваним доходом і зобов'язаннями по сплаті відсотків. Поки прибуток фірми великий у порівнянні з її зобов'язаннями по сплаті відсотків, борг не створює особливих проблем. Те ж саме стосується й федерального правительства. Поки в громадян є впевненість, що держава може за допомогою податків зібрати кошти, необхідні для обслуговування боргових зобов'язань, правительство не буде мати проблем з фінансуванням і рефінансуванням свого непогашеного боргу.

Видатки на обслуговування державного боргу можуть, однак, рости дуже швидко й привести до виснаження податкових ресурсів. На сьогоднішній день, наприклад, видатки на сплату відсотків по державному боргу поглинають 31 цент із кожного долара, зібраного федеральним правительством Канади за рахунок податків. При великому державному боргу платники податків можуть не захотіти й далі платити високі податки, всі менша й менша частина яких буде направлятися на надання платникам податків державних послуг.

Надмірний борг скрізь приводив до фінансового краху. Економіка ряду країн, включаючи Болівію, Аргентину, Чилі, Бразилію й Ізраїль, протягом останнього років руйнувалися непомірними боргами, емісією грошей і стрімкою інфляцією. Якщо темпи росту процентних зобов'язань федерального правительства будуть як і раніше випереджати темпи зростання державних доходів, то й Канада не буде застрахована від подібної долі.

Причина бюджетного дефіциту не є таємницею. Парламентарії люблять витрачати гроші на програми, що доставляють задоволення виборцям. У той же час вони не люблять збільшувати оподатковування, оскільки в цьому випадку витрати виборців стають помітні. Державний борг є зручною альтернативою поточним податкам - він приховує витрати й відсуває їх на майбутнє.

"Проблема дефіциту" - це проблема політичної системи. Дефіцитне фінансування - природне породження необмеженої демократичної процедури прийняття рішень. Не стримувані конституційними нормами або стійкими переконаннями політики, природно, будуть використовувати дефіцитне фінансування, щоб сховати від виборців витрати своїх програм.

Політичні ігри, що потурають груповим інтересам, збільшують видатки скарбниці. У кожного, наприклад, з 295 членів канадського парламенту є вагомі підстави завзято відстоювати видатки, що приносять вигоди його виборцям, і майже немає підстав заперечувати проти видатків, пропонованих іншими. Законодавець, що спробує відігравати роль "сторожового пса" у питанні бюджетних видатків, викличе на себе невдоволення колег, що виступають за особливі програми для своїх виборців. Що ще більш важливо, вигоди (наприклад, зниження податків або падіння процентних ставок) від урізування видатків і скорочення дефіциту будуть розподілятися тонкою верствою між виборцями всіх округів. Таким чином, виборцям, що підтримують того або іншого члена парламенту, дістанеться лише мала їхня дещиця

Це однаково, як якби 295 родин ішли обідати, знаючи, що по закінченні обіду кожна одержить рахунок на 1/295 частину загальної вартості з'їденого. Жодна родина не визнає за необхідне замовляти менше, тому що їхня стриманість мало вплине на загальну суму. Чому б у такому випадку не замовити креветки на закуску, біфштекс і омара на перше й великий шматок пирога - на десерт? Зрештою, це додасть усього лише кілька центів до частки кожної родини в сумарному рахунку. Однак якщо кожний буде дотримуватися подібного напряму думок, цінність замовленого виявиться менше витрачених на нього грошей.

Так само обстоит справа й із прийняттям рішень у парламенті. Парламентарії зацікавлені в проштовхуванні програм, що допомагають їхній власній округам, особливо якщо кожний з них усвідомить, що інші надходять аналогічним образом. Крім того, всі вони зацікавлені в тім, щоб приховувати від виборців витрати державних програм. При такій системі стимулів найбільш імовірним результатом буде великий дефіцит бюджету.

Чи скорочує збільшення податків бюджетний дефіцит? Професори Джеймс Ахиакпор і Саллех Амирхалкали, уважно вивчивши канадську статистику, прийшли до негативного висновку. [James Ahiakpor and Sallen Amirkhalkhali, On the Difficulty of Eliminating Deficits with Higher Taxes: Some Canadian Evidence, South Economic Journal, Vol. 56, No. 1, July 1989, pp. 24 - 31.] Причина цього полягає в тому, що зростання бюджетних доходів спонукує парламентаріїв до розгляду ще більшої кількості заявок на видатки, і, зрештою, вигоди, одержувані за рахунок скорочення дефіциту, зводяться до нуля. Провал недавньої спроби правительства консерваторів в Оттаві знизити дефіцит до рівня нижче 30 млрд. дол. шляхом значного підвищення податків дає підстави думати, що цей висновок, отриманий на підставі застарілих даних, усе ще залишається в чинності.

Те ж саме, очевидно, відбувається й у Сполучених Штатах. Дослідження, підготовлене в 1991 р. для Об'єднаного економічного комітету конгресу, показало, що з 1947 р. кожний додатковий долар з коштів, отриманих від податків, породжував збільшення видатків на 1,59 долара! Таким чином, додатковий дохід приводив до ще більшого росту видатків. В 1982 р. президент Рейган погодився на резонанс збільшення одержало, що широкий суспільний, податків за умови, що Конгрес скоротить видатки. Податки були збільшені, але скороченню видатків так і не призначено було здійснитися. Президент Буш потрапив у ту ж саму пастку зі своїм сумно відомою бюджетною угодою 1990 р. Податки знову були підвищені, видатки ж виросли ще більше, і бюджетний дефіцит знову збільшився. При існуючій політичній практиці немає достатніх підстав думати, що підвищення податків скоротить дефіцит. Конгрес витратить кожний долар, що потрапить до нього в руки, і плюс ще кілька сотень мільярдів!

Якщо ми дійсно збираємося боротися з дефіцитом, то повинні модифікувати політичну систему. Потрібно змінити закони таким чином, щоб політикам стало складніше витрачати за межами того, що вони в стані зібрати у вигляді податків.

От деякі способи домогтися цього.

Можна внести виправлення в Конституцію з вимогою, щоб федеральне правительство балансувало свій бюджет. Така вимога пред'являється до муніципальної влади Канади й до адміністрацій більшості штатів США.

Можна домогтися й іншого виправлення - про те, що з питань видатків федерального правительства і його прав по випуску позик необхідне схвалення двох третин або трьох чвертей членів обох палат.

Видатки поточного року можна було б обмежити розміром доходів минулого року.

Пропоновані зміни ускладнили б витрата коштів законодавцями, якщо тільки вони не бажають збільшувати податки або стягувати плату за послуги держави. Вони б посилили бюджетні обмеження правительства, послабили влада групових інтересів і дали урок аматорам поживиться із загального казана. Крім того, вони змусили б законодавців більш ретельно враховувати витрати державних програм. Все це, безсумнівно, підвищило б ефективність діяльності правительства.