Конституційні норми повинні забезпечувати гармонійне сполучення демократії з міцною економікою
Колишня точка зору, породжена в борошнах багатовікової історії панування одних людей над іншими, полягала в тому, що необмежена влада людей з обмеженими розумовими здатностями й зайвою зарозумілістю неминуче приведе до деспотизму, застою й корупції, а умовою прогресу є обмеження влади до границь компетенції й чеснот правителів... Відповідно до пануючим нині поглядів здатність влади управляти країною не знає границь, а тому немає потреби встановлювати рамки їхньої діяльності...
Народам, можливо, прийде пройти через суворі випробування, перш ніж вони знову повірять у забуті істини. Але рано або пізно вони повірять у них, як вірили колись; важливо відмовитися від ідей, що вводили в оману.
Уолтер Липман,
Гарне суспільство, 1956
[Walter Lippmann,
The Good Society, p. 38
(New York: Grosset and Dunlop, 1956)]
Упевненість у тім, що демократичний процес сам по собі створює середовище, сприятливу для економічного прогресу, є найглибшою інтелектуальною оманою наших днів. І теорія, і практичний досвід переконують нас, що це не так.
Якщо держава хоче сприяти економічному процвітанню, то правила політичної гри повинні бути встановлені так, щоб приводити корисливі інтереси виборців, політиків і бюрократів у відповідність із потребами розвитку економіки. Для цього сфера діяльності держави повинна бути обмежена, а його відношення до різних груп населення повинне стати безстороннім.
Коли діяльність держави необмежена, і політичний процес дозволяє легально хапати гроші, процвітає боротьба хижаків. Люди витрачають більше часу на запеклі політичні баталії, борючись за шматки економічного "пирога", чим на виробництво самого цього пирога. У результаті виробництво падає, а ворожість, недовіра й навіть ненависть між різними групами ростуть одночасно з посиленням економічного застою. Життя в умовах сильно политизированной економіки не дуже приємна.
Протягом століть розвиток наших воль здійснювалося шляхом обмеження влади монарха й держави. Велика хартія вільностей 1215 р., уперше законодавчо встановивши межі їхньої влади, по суті стала декларацією економічних прав народу. Згодом влада короля Карла II у ще більшому ступені була обмежена на користь народу, представленого парламентом. Основна боротьба йшла навколо права держави відчужувати доходи й майно громадян за допомогою податків. Сьогодні, однак, парламент, що спочатку був створений, щоб протидіяти необмеженої влади короля обкладати народ податками, сам захопив цю владу й необмежено користується нею.
Народ прагнув обмежити влада держави, дати простір приватної діяльності й виключити втручання держави в частки справи громадян. Однак із часом границі між приватною й державною діяльністю стали стиратися, і тепер держава виявилася залученим майже в усі. Вторинні ефекти цієї политизированной системи очевидні: високі податки, надмірні масштаби регулювання, видатки, спрямовані на заохочення групових інтересів, і дефіцит бюджету, що загрожує фінансовій системі.
Єдина альтернатива - введення конституційних норм, які, усунувши ці недоліки демократії, сприяли б економічному прогресу.