Обмеження насильства
Усяке порушення прав і воль є насильством. У певних випадках воно необхідно, але повинне бути поставлене у тверді рамки.
5. Будь-яке обмеження волі діяльності, висновки й здійснення договорів, недоторканості особи й власності, так само як і встановлення правил, що обмежують ці волі й недоторканість особи й власності, є насильством
Ключове визначення Хартії. Усяке обмеження волі є насильством. Насильством уважаються дії проти особистості: затримка, арешт, висновок; будь-які дії проти власності громадян: вторгнення в будинок, обшук, конфіскація з відшкодуванням або без відшкодування. До насильства ставляться також оподатковування й митні збори. Але не тільки це. Установлення будь-яких обмежень волі шляхом прийняття законів і інструкцій також трактується як насильство й попадає під викладені нижче регламентації.
6. Ніхто не вправі здійснювати насильство інакше як шляхом відправлення встановленої Законом і відомої всьому суспільству процедури
Потрібно не тільки, що б насильство здійснювалося за Законом, але й установлюються актуальні в нашій країні додаткові норми гласності. Ніяке насильство не може бути здійснене на підставі якийсь невідомої суспільству інструкції. Відсутність у якій-небудь частині країни інформації про тієї або іншій правовій нормі робить її повсюдно недійсною.
7. Ніхто не вправі здійснювати насильство інакше як для захисту прав осіб і тільки у випадку порушення цих прав
Установлюється єдино можлива причина застосування насильства у вільному суспільстві: відновлення порушених прав. Ніякі інші мети, навіть такі благі, як піднесення національної промисловості, - не дають нікому прав на застосування насильства - , наприклад, на встановлення мит.
8. Ніхто не вправі здійснювати насильство по міркуваннях захисту прав дієздатної особи інакше, як по його обігу Держава, однак, зобов'язано захищати порушені права потерпілої особи й без його обігу у випадку, якщо ця особа недієздатна або припинило існування
Не можна втручатися в конфлікт, якщо дієздатні особи бажають дозволити його самостійно.
Це правило діє, однак, тільки відносно дієздатних осіб, які самі можуть вирішити, чи звертатися їм за допомогою до держави. Якщо особа не є дієздатним (ребенок або божевільний) або припинило існування (наприклад, убите), то друга частина статті ставить за обов'язок державі захищати порушені права потерпілої особи й без його обігу.
9. Ніхто не вправі здійснювати насильство по міркуваннях суспільної користі
Всі роки комуністичної влади примус здійснювався, як писав А. И. Солженицын "для користі справи". Стаття эксплицитно це забороняє. Подібно тому, як не можна порушити свободу особи й, приміром, пересаджати всіх опалювачів "у зв'язку з початком опалювального сезону", не можна обмежувати по тій же причині, скажемо, і свободу торгівлі вугіллям. Ще один приклад. Слабість рубля не є підставою для обмеження торгівлі на іноземну валюту.
10. Зокрема, ніхто не вправі примушувати нікого до праці; ніхто не вправі призвати нікого на військову або державну службу проти його волі
Установлюється заборона на будь-яку підневільну працю. Будь-яка праця або здійснюється добровільно, або є предметом добровільної угоди сторін. Стаття, крім того, спрямована проти однієї з найбільш довгострокових традицій насильницького примуса до праці: обов'язкової військової повинності.