Цінності, права й волі
Стаття 1. ПРАВО
1.1. Дії людей, влади, юридичних і інших осіб повинні оцінюватися як моральних або неприйнятних, можливих або неприпустимих, законних або карні безвідносно проголошених цілей, винятково на основі відповідності або невідповідності цих дій справжньої Конституції, законам, прийнятим нормам етики й моралі.
1.2. Ніякі самі благі цілі не можуть виправдувати протизаконних діянь, використання поганих засобів. Не можна вбивати невинних, навіть в ім'я майбутнього щастя всього людства.
Використовувані кошти визначають реальне життя, - вони важливіше проголошуваних цілей. Мети описують уявлюване майбутнє (яке може не наступити й, як правило, не наступає). Мети завжди можна підібрати - найжахливіші злочини відбувалися в ім'я або обґрунтовувалися найвищими цілями й "ідеалами".
Сьогодення не тільки не менш важливо, чим уявлюване майбутнє. Саме сьогодення - вироблені дії, використовувані кошти, а не проголошувані цілі, визначають реальне майбутнє.
Стаття 2. НЕДОТОРКАНІСТЬ ОСОБИ Й ВЛАСНОСТІ
2.1. Особистість недоторканна.
2.2. Власність людини є продовження його "Я" на мир речей. Власність людини також недоторканна, як його особистість. Відняти власність - однаково, що відрізати руку. Ніякі, навіть найвищі мети, "державні" або "суспільні" інтереси не можуть служити підставою для порушення недоторканості особи й власності.
2.3. Зароблені гроші - це власність людини. Примусове стягнення податків неприпустимо, як неприпустимо й будь-яке насильницьке вилучення власності в людини, якими б "державними" або "суспільними" інтересами, "загальними потребами" і іншими пригожими цілями воно не виправдувалося.
2.4. Влади не вправі насильно стягувати які-небудь податки, збори й мита, вилучати землю, нерухомість, іншу власність на "державні", "міські", "оборонні" і інші потреби, а також для будь-яких інших цілей.
Стаття 3. ВОЛЯ Й ОБМЕЖЕННЯ НАСИЛЬСТВА
3.1. Ніхто не вправі обмежувати ненасильницьку діяльність будь-яких дієздатних осіб, висновок і здійснення ними будь-яких угод, утворення нових юридичних осіб.
3.2. Будь-яке обмеження волі діяльності, висновки й здійснення договорів, недоторканості особи й власності, так само як і встановлення правил, що обмежують волі й недоторканість особи й власності є насильством.
3.3. Ніхто не вправі здійснювати насильство по міркуваннях суспільної або іншої користі, так само як ніхто не вправі обмежувати діяльність дієздатних осіб по міркуваннях захисту їхніх інтересів, а також на підставі припущень про наміри або наслідки.
3.4. Ніхто не вправі здійснювати насильство інакше, як для захисту прав осіб і тільки у випадку порушення цих прав.
3.5. Ніхто не вправі здійснювати насильство по міркуваннях захисту прав дієздатної особи інакше, як по його обігу. Влади, однак, зобов'язані захистити порушені права потерпілої особи й без його обігу у випадку, якщо ця особа недієздатна або припинило існування.
Стаття 4. РІВНІСТЬ
4.1. Всі особи рівні. Це значить, що влади не вправі дискримінувати, установлювати пільги, заохочення або покарання, заохочувати, підтримувати або обмежувати в правах ті або інші особи залежно від статі, національності, віросповідання, місця проживання, роботи, видів діяльності, розмірів доходів і інших ознак юридичних і фізичних осіб.
Зокрема, владі не вправі встановлювати різні податки й пільги для різних осіб, а також підтримувати "ключові" галузі або підприємства, надавати допомогу "незаможним" і "соціально незахищеним", фінансувати "суспільно-суспільно-значимі" роботи й т.п.
Стаття 5. ГРОМАДЯНСТВО (ЮРИСДИКЦІЯ)
5.1. Громадянином уважається людина, що уклала з державою договір про громадянство.
5.2. Юридична особа вважається, що перебуває під юрисдикцією держави, якщо воно уклало з державою договір про юрисдикцію.
5.3. Договір про громадянство (юрисдикції) діє протягом застереженого в договорі строку за умови, що відповідна особа вчасно сплатила передбачений договором цивільний (подушний) податок.
5.4. Таким чином, громадянство (визнання юрисдикції) є добровільними - договір можна не укладати, а цивільний (подушний) податок не платити.
5.5. Наявність громадянства (громадянств) інших країн для фізичних осіб, так само як знаходження під юрисдикцією інших держав для юридичних осіб, не перешкоджає висновку договорів про громадянство (юрисдикції) відповідно до справжньої Конституції.
5.6. Договір про громадянство (юрисдикції) установлює зобов'язання людини (юридичної особи) про визнання Конституції й повноважень органів Влади держави в період дії договору, а також про визнання Судової системи держави вищою інстанцією з дозволу конфліктів і суперечок, що ставляться до цього періоду, незалежно від часу розгляду суперечки й місцезнаходження осіб, що сперечаються.
5.7. Договір про громадянство (юрисдикції) установлює право громадянина (юридичної особи) і зобов'язання держави по всілякому захисті прав і воль громадянина (юридичної особи) у період дії договору без якої-небудь додаткової плати.
5.8. Договір про громадянство надає громадянинові право голосу в Законодавчих Зборах держави на термін дії договору.
5.9. Розміри й порядок оплати цивільного (подушного) податку встановлюються Законодавчими Зборами держави. Розмір цивільного (подушного) податку встановлюється рівним (однаковим) для всіх фізичних осіб і рівним для всіх юридичних осіб.
Стаття 6. ЗАКОНОДАВЧА ВЛАДА
6.1. Єдиним органом законодавчої влади держави є Законодавчі Збори.
6.2. Законодавчі Збори вправі приймати закони, що фіксують або змінюють:
- Статусні права й волі фізичних і юридичних осіб;
- Внутрішній устрій і порядок роботи держави;
- Розміри цивільного (подушного) податку;
- Напрямки й порядок витрати коштів державою.
6.3 Законодавчі Збори не вправі приймати закони, що порушують Конституцію, зокрема, що виходять за межі повноваженні Збори, установлених ст.6.2.
6.4. Кожний громадянин держави протягом терміну дії договору про громадянство має один голос у Законодавчих Зборах. Кожний громадянин держави вправі вільно (по будь-якій угоді, договору або без оных) передати свій голос будь-якому іншому громадянинові. Договір про передачу голосу може зв'язувати подальшу передачу й використання голосу певними зобов'язаннями.
6.5. Рішення Законодавчих Зборів уважається прийнятим, якщо воно підписано власниками або представниками не менш 2/3 від загального числа голосів громадян.
6.6. Всі інші питання організації роботи Законодавчих Зборів установлюються законами, прийнятим Законодавчими Зборами.
Стаття 7. ВИКОНАВЧА ВЛАДА
Структура, повноваження, порядок призначення й роботи виконавчих органів влади, а також поліції й армії визначаються рішеннями Законодавчих Зборів.
Стаття 8. СУДОВА ВЛАДА
8.1. Конституційний Суд складається з 7 чоловік. Члени Конституційного Суду призначаються Законодавчими Зборами, при цьому щорічно Законодавчі Збори призначають одного члена Конституційного Суду строком на 7 років замість члена, строк повноважень якого минув. Члени Конституційного Суду можуть переобиратися на свої пости необмежене число раз.
8.2. Конституційний Суд розглядає й приймає рішення тільки про відповідність Конституції дій і актів органів влади. Рішення Суду про відповідність Конституції дій і актів органів влади вважається прийнятим, якщо воно підписано всіма членами Конституційного Суду. Рішення про невідповідність Конституції дій і актів органів влади вважається прийнятим, якщо його підписав будь-який член Конституційного Суду.
8.3. Акти й дії, визнані Конституційним Судом суперечної Конституції, уважаються недійсними з моменту їхнього прийняття (здійснення).
8.4. Структура, повноваження, порядок призначення й роботи інших судових органів визначаються рішеннями Законодавчих Зборів.
8.5. Суд є вищою (кінцевої) інстанцією, що приймає рішення про застосування насильства. Цей обов'язок Суду є його винятковою прерогативою й не може бути передана ніяким іншим органам і особам.
Примітка:
Конституція не забороняє армії, поліції, іншим органам переконувати людей у своїй корисності й збирати добровільні додаткові пожертвування на своє фінансування.
