Воля обмінів: політичні заходи, що перешкоджають обмінам, стримують економічний ріст
Вільний обмін є форма суспільної кооперації, що дозволяє партнерам одержувати по можливості більша кількість того, що вони хочуть. У ринковій системі ні покупець, ні продавець не можуть бути примушені до обміну. Особистий виграш служить мотивацією для висновку угод.
Як було відзначено вище, від обмінів виграє все суспільство. Тому коли правительство встановлює препоны обмінам, воно тим самим стримує економічний розвиток своєї країни.
Обміни обмежуються найрізноманітнішими методами.
По-перше, багато країн уводять правила, які обмежують доступ до різних видів економічної діяльності. Якщо ви хочете почати свою справу, вам доводиться заповнювати анкети, домагатися дозволу від різних відомств, доводити, що ви квалифицированы, підтверджувати, що ви маєте достатнє фінансування й проходити безліч інших тестів, необхідних контролюючими органами. Чиновник може відмовити вам у вашім клопотанні, поки ви не погодитеся дати йому хабар або зробити внесок у скарбницю партії, що він представляє.
Перуанський економіст Эрнандо Де Сото у своїй викривальній книзі "Інший шлях" (Hernando de Soto, The Other Path) приводить випадок, коли в столиці Перу Лімі п'яти людям треба було 289 повних робочих днів для виконання всіх правил, установлених для легального відкриття невеликої фірми по пошиттю одягу. За цей час із них дванадцять разів зажадали хабарі, у тому числі за те, щоб одержати дозвіл діяти "легально". Якщо ж ви одержуєте фінансування з іноземних джерел, бюрократичний частокіл стає ще більш густим. Зайве казати, що подібні міри придушують конкуренцію, заохочують корупцію й штовхають чималих людей у тіньову або, як неї називає Де Сото, "внелегальную" економіку.
По-друге, обмін утрудняється тоді, коли влада закону, що має рівну чинність для всіх, поступається місцем дискреційної (застосовуваної роздільно до кожного конкретного випадку) політичної влади. У деяких країнах уважається звичайною справою прийняття законодавчих актів, що надають державної адміністрації істотну волю в тлумаченні законів. Наприклад, у середині 80-х років митним чиновникам у Гватемалі було дозволено самим тимчасово скасовувати тарифи, якщо "це відповідало національним інтересам". Законодавство такого роду є відкрите запрошення урядових чиновників до вимагання. Воно створює невизначеність у регулюванні, перетворюючи бізнес у більше дороге й менш привабливе заняття, особливо для чесних людей. Система законів повинна бути точної, недвозначної й недискримінаційної. У противному випадку вона стає основною перешкодою до одержання вигід від обмінів.
По-третє, багато країн прибігають до контролю за цінами. Якщо ціна продукту офіційно фіксується вище рівня ринкової, покупці здобувають меншу його кількість, і масштаби обміну скорочуються. З іншого боку, якщо ціна фіксується на рівні нижче ринкової, то скорочується виробництво й, отже, обмін. З погляду кінцевого результату немає особою різниці, куди штовхає ціни державний контроль - нагору або долілиць; і те й інше приведе до скорочення обсягів торгівлі й вигід від виробництва й обміну.
Обмін ефективний, він допомагає суспільству більш вигідно використовувати наявні ресурси. Політичні заходи, які змушують торговців переборювати різноманітні перешкоди, є, як правило, антипродуктивними - навіть тоді, коли вони продиктовані інтересами захисту національної промисловості. Якщо країна хоче повністю реалізувати свій потенціал, то варто звести до мінімуму обмеження, що стримують торгівлю й витрати, що збільшують, ведення бізнесу. Здатність надавати послуги, які інші бажали б одержати, - от потужний доказ того, що дана діяльність продуктивна. Ринок є кращим регулятором.