Зневага побічними ефектами й віддаленими наслідками економічних рішень є найпоширенішою причиною прорахунків в економіці
Генрі Хазлит, відомий автор популярних робіт з економіки, написав книгу за назвою "Економіка в одному уроці"(Henry Hazlitt, Economics in One Lesson, New Rochelle: Arlington House, 1979). Цей єдиний урок полягає в тому, що,
аналізуючи будь-який економічний проект, "варто простежувати не тільки миттєві, але й довгострокові його результати; не тільки первинні, але й вторинні його наслідки; вплив його не тільки на окремо взяті групи населення, але й на суспільство в цілому".
Хазлит уважав, що невміння використовувати на практиці цей урок є найпоширенішою причиною економічних прорахунків. З ним важко сперечатися. Нескінченний потік пропозицій допомогти окремим галузям, регіонам або групам населення без обліку того, як це вплине на все суспільство в цілому. Політики знову й знову обертають нашу увагу на короткочасні вигоди пропонованих ними мер, не думаючи про довгострокові наслідки. І природно, що вони перебільшують вигоди, ні словом не згадавши про витрати. Коли вигоди сиюминутны й лежать на поверхні, а витрати менш помітні й реалізуються головним чином у майбутньому, - організованим групам, що переслідують свої інтереси, не становить праці змусити людей повірити в помилкове економічне обґрунтування їхніх проектів. Легко привести приклади того, як вторинні ефекти зовсім не враховуються. Розглянемо, наприклад, державний контроль за квартирною платою. Захисники цієї міри затверджують, що контроль, перешкоджаючи підвищенню квартирної плати, робить житло більше доступним для бедных. Це так, але адже при цьому неможливо уникнути й вторинних ефектів. Більше низькі ставки квартирної плати знизять рівень прибутковості для інвестицій у житлове будівництво. Власникам уже існуючого житла, видимо, прийде погодитися на більше низький дохід від здачі його всемірних, але багато хто з потенційних власників, помізкувавши, направлять свої кошти в яку-небудь іншу сферу економіки; інвестиції в житлове будівництво скоротяться, і житло згодом стане ще менш доступним. Виникне дефіцит, а із часом знизиться і якість здаваного житла.
Однак вторинні ефекти будуть замічені не відразу. Тому контроль за квартирною платою усе ще користується широкою популярністю від Нью-Йорка на Східному узбережжі США до Беркли на Західному, незважаючи на те, що неминучими результатами цього контролю є невисокий рівень пропозиції житла й низька якість його втримування. На думку шведського економіста Ассара Линдбека "у багатьох випадках контроль за квартирною платою виявляється найбільш ефективним із всіх відомих людству способів руйнування міст, за винятком хіба що бомбування".
Прихильники імпортних тарифів і квот заради "захисту робочих місць"
також не хочуть зауважувати вторинні ефекти від проведеної ними політики. Розглянемо, наприклад, вплив торговельних обмежень, які скорочують пропозиція автомобілів іноземного виробництва на американському ринку. У результаті розширюється зайнятість у вітчизняній автомобільній промисловості. Звернемося, однак, до вторинних ефектів в інших сферах. Обмеження означають більше високі ціни на автомобілі. У результаті цього ті, хто їх тепер здобуває, змушені скоротити покупки харчових продуктів, одягу й інших товарів. Це зниження видатків означає менший випуск і скорочення зайнятості у відповідних галузях.
Більше того, вторинний ефект поширюється й на іноземців. Продаючи американцям менше автомобілів, вони одержують менше доларів, на які могли б купувати товари, зроблені в Америці. Отже, обмеження на імпорт автомобілів приводять до падіння американського експорту.
Протекціоністські міри не створюють робочих місць, а лише перерозподіляють їх, але це, на жаль, не відразу впадає в око. Тому не дивно, що, багато з людей уважають політику "захисту робочих місць" цілком обґрунтованої, незважаючи на всю її помилковість.
Розглянемо ще одну оману, що випливає з нездатності взяти до уваги вторинні ефекти. Політики часто затверджують,що
урядові видатки на пріоритетні програми збільшують зайнятість.
Звичайно, можуть існувати розумні підстави для державної діяльності по будівництву доріг, розширенню поліцейської служби, поліпшенню судової системи й т.п. Створення робочих місць, однак, не входить у цей ряд.
Справді, припустимо, що правительство витрачає 2 млрд. дол., наймаючи робітників для будівлі швидкісної залізничної траси, що зв'язує Виндзор з Монреалем. Скільки робітників місць створить цей проект? Якщо взяти до уваги вторинні ефекти, то відповідь буде: жодного. Для фінансування цього проекту правительство може використовувати або податки, або державний борг. Податки в розмірі 2 млрд. дол. скоротять як споживчі видатки, так і частки заощадження, знищивши тим самим рівно стільки робочих місць, скільки їх створять урядові видатки. Якщо ж проект фінансується за рахунок державного боргу, це приведе до підвищення процентних ставок і скороченню приватних інвестицій і споживчих видатків на ту ж суму в 2 млрд. дол. Так само, як і у випадку з обмеженнями торгівлі, результатом буде перерозподіл робочих місць, а аж ніяк не їхнє створення. Чи треба звідси, що даний проект не треба здійснювати? Зовсім немає. Але його обґрунтування повинне виходити з тих вигід, які принесе високошвидкісна залізнична лінія, а не з ілюзорних надій на розширення зайнятості.
