АЕС (атомні електростанції)
Усе більше важливим джерелом паливно-енергетичних ресурсів стає атомна енергія.
У цей час у світі діє близько 140 атомних реакторів. Їхня частка в загальному обсязі виробництва електроенергії у світі протягом 80-х і 90-х років XX сторіччя залишалася на рівні 10-11%, а питома вага в споживанні ядерного палива до початку 1996 р. становив 7,3%.
Фірми, зайняті в атомному машинобудуванні, не очікують значного збільшення припливу замовлень на встаткування для нових атомних електростанцій (АЕС) - принаймні в найближчі 10 років.
Недостача коштів, обумовлені надзвичайно малим припливом замовлень після аварії на Чорнобильської АЕС, змушує зараз виробників атомного енергетичного встаткування працювати в режимі найсуворішої економії й постійного нарощування ефективності операцій. Сучасна ситуація сильно відрізняється від 70-х років, коли потужності атомної промисловості миру були повністю завантажені.
У Північній Америці й Західній Європі приплив замовлень на нові АЕС практично дорівнює нулю. Таке ж положення зложилося з будівництвом нових АЕС і в Росії. При цьому існує значна потреба в модернізації існуючих станцій, у тому числі й у країнах Східної Європи.
Тільки в Східній Азії, зокрема в Республіці Корея, Китаї й Тайваневі, відчувається дійсна зацікавленість у будівництві нових АЕС, але розробка відповідних проектів вимагає багато часу й часто затягається через зростаючий тиск із боку захисників навколишнього середовища.
У цілому залежність енергетики ряду країн миру від атомних електростанцій досить значна. Так, в 1995 р. частка АЕС у загальному виробленні електроенергії склало (в %): у Литві - 76,4, Франції - 75,3, Бельгії - 55,8, Швеції - 51,1, Словаччини - 49,1, Болгарії.- 45,6, Угорщини - 43,7, Словенії, Швейцарії, Республіці Корея, Іспанії - у середньому 34,0, Японії - 30,7, ФРН - 29,3, Великобританії - 25,8, США - 22,0, Росії - 11,4. Собівартість електроенергії АЕС на 20% нижче, ніж на ТЕС, що працюють на куті, і в 2,5 рази нижче, ніж працюючих на мазуті, а питомі капітальні вкладення вдвічі вище (у США близько 1000 дол. на 1 кВт). До кінця XX в., по деяких розрахунках, частка електроенергії, вироблюваної на атомних електростанціях, складе 15%, а до 2020-2030 р. - 30%, що зажадає значного збільшення видобутку урану.
Потреби в урані, відповідно до розрахунків, до 2000 р. досягнуть 135 тис. т, а на весь період до 2000 р. знадобиться 1,8 млн. т урану. Запаси урану розділяються на дві категорії залежно від ціни на 1 кг концентрату U3O8 - до 66 дол. і від 66 до 110 дол. Для порівняння відзначимо, що середня ціна, що споживачі сплачували в 1977 р., за даними довгострокових контрактів, становила 38-45 дол. за 1 кг, а максимальна ціна наприкінці 1977 р. доходила до 95 дол. Загальні запаси урану в розвинених країнах Заходу й країнах, що розвиваються, перевищують 4 млн. т; достовірні запаси першої категорії - 1650 тис. і другий - 540 тис. т; передбачувані запаси першої категорії - 1510 тис., а другий - 590 тис. т. Найбільшими запасами володіють США, Канада, ПАР, Австралія, Франція.
Але цим джерела одержання уранового концентрату не обмежуються. Значні кількості урану перебувають у відвалах заводів з виробництва збагаченого урану. Сучасна технологія дозволяє довести їх до 0,1%, а в перспективі, можливо, знизити майже до нуля (із застосуванням лазерної технології). Можна вважати, що до кінця перших десятиліть поточного століття запасів урану вистачить, особливо якщо врахувати можливість широкого використання реакторів-размножителей і застосування як атомне паливо плутонію. На той час можна сподіватися на практичне використання термоядерної енергії, джерела виробництва якої - дейтерій, тритій, що втримуються в морській воді, - великі.
***
На відміну від атомної енергетики використання поновлюваних джерел енергії знаходить повну підтримку з боку громадськості всіх промислово розвинених країн через їхню екологічну чистоту й безпеку. По ряду технологій одержання поновлюваних джерел енергії за останні 10 років відбувся значний прогрес, а деякі з них перебувають у стадії комерціалізації й виходу на широкий енергетичний ринок. Це насамперед ставиться до розробок по сонячних електростанціях, які можуть бути конкурентоспроможними при виробництві електроенергії у віддалених районах, а також для покриття пікових навантажень. Деякий внесок у виробництво електроенергії може дати енергія вітру, геотермальних вод і біомаси. Однак для виходу на широкий енергетичний ринок останніх потрібно перевести досягнення НИОКР у даній області на практичні рейки, усунути існуючі бар'єри на ринку поновлюваних джерел енергії, а зусилля НИОКР зосередити на розкритті повного потенціалу нових технологій у даній області.