Енциклопедія економіки

В 70-е роки XX в. у світовому сільському господарстві (спочатку в найбільш розвинених капіталістичних країнах, насамперед у США) почалося технологічне зрушення, що одержав назву «агропромислова інтеграція».

Агропромислова інтеграція є новою формою об'єднання підприємств, відмінної від об'єднань у промисловості й сфері послуг, її головна особливість складається в її міжгалузевому характері, у тім, що вона означає організоване й комерційне об'єднання підприємств двох істотно, що відрізняються галузей, економіки - промисловості й сільського господарства.

Певною мірою агропромислова інтеграція переборює специфічний характер сільськогосподарського виробництва (схильність природно-кліматичним факторам, труднощі попереднього планування, прогнозування ваги й обсягу вироблених овочів, фруктів і інших сільгосппродуктів), включаючи сільське господарство в загальний процес промислового виробництва. Інтеграція відображає реально сталу в суспільстві взаємозалежність сільськогосподарського й промислового виробництва й у той же час ще більше підсилює цю взаємозалежність, створюючи економічний, комерційний механізм, що стабільно забезпечує промисловість сільськогосподарською сировиною.

Агропромислова інтеграція логічно й історично веде до створення агропромислового комплексу (АПК). АПК - це досить загальне поняття, під яким мається на увазі сформована в суспільному виробництві єдина система сільськогосподарських і промислових підприємств і галузей, спаяних інтеграційними, тобто тісними, стабільними, довгостроковими виробничими й комерційними зв'язками, що ґрунтуються на відносинах власності або договірних, типу контрактації, і охватывающими весь агропромисловий ланцюг: виробництво важливих засобів виробництва для сільського господарства, їхнє транспортування, виробництво вихідних сільгосппродуктів, їхнє зберігання, транспортування, переробку й збут готових продуктів або виробів.

У складі АПК виділяються три сфери:

1. галузі промисловості, що поставляють засоби виробництва для сільського господарства й пов'язаних з ним галузей, а також здійснююче виробничо-технічне обслуговування сільського господарства;

2. властиво сільське господарство;

3. галузі, зайняті переробкою й доведенням сільськогосподарської продукції до споживача (заготівля, переробка, зберігання, транспортування, реалізація).

Ряд галузей промисловості цілком (або майже цілком) обслуговують потреби АПК (виробництво сільгоспмашин, добрив, устаткування для тваринництва й кормопроизводства й т.д.). Інші галузі лише частково зайняті задоволенням потреб АПК. Вони включаються у функціональну структуру АПК лише в тій мері, у який їхня продукція йде на потреби АПК.

Становлення АПК - новий етап розвитку суспільного виробництва, що має своєю основою розвиток продуктивних чинностей землеробства, «промислову революцію» у сільському господарстві, що у цьому змісті як би наздогнало промисловість. Коли говорять, що продуктивні чинності сільського господарства «наздогнали» або «зрівнялися» із продуктивними чинностями промисловості, те це зовсім не означає, що технічний і технологічний рівень мільйонів селянських господарств досяг рівня, що існує в промисловості. На жаль, у світі, і насамперед у країнах, що розвиваються, усе ще широко поширені мотики, дерев'яні плуги й інші знаряддя й інвентар, що прийшли в наш час із глибини століть і далеко не відповідним сучасним промисловим продуктивним чинностям. Але людство створило нові речові засоби виробництва для сільського господарства, близькі по своїх параметрах (продуктивність, енергоємність, економія живої праці й т.д.) до засобів виробництва промисловості, технологічний рівень світового сільського господарства наблизився до технологічного рівня промисловості. У розвинених державах вони вже переважають у сільському господарстві, у світі, що розвивається, поширюються анклавами, острівцями, охоплюючи землеробство найбільше економічно й соціально розвинених регіонів і країн.

Процес розвитку агропромислової інтеграції й формування АПК далеко просунувся в промислово розвинених країнах, насамперед у США. У незмірно меншому ступені він спостерігається у світі, що розвивається, де поряд із загальними тенденціями й формами його прояви з'являються специфічні риси й форми, зв'язані зі значним відставанням агропромислової сфери країн, що звільнилися, і їхньої економічної залежності від Заходу.

У більшості країн, що розвиваються, важливу роль у цьому грають ТНК, які виконують функцію інтеграторів. Це зв'язано з багатьма факторами, у тому числі з тією обставиною, що, створюючи свої переробні підприємства в країнах, що розвиваються, ТНК приносять із собою ті форми й методи діяльності, які зложилися в державах їхнього базування. У той же час у деяких країнах агропромислова інтеграція визначається специфічними умовами сільськогосподарського або промислового виробництва, що існують у самих країнах, що розвиваються. Наприклад, обмеженість виробництва сировини в ряді цих країн змушує ТНК шукати такі форми його одержання, які б гарантували їм безперебійність постачання, навіть якщо це послужить причиною його недостачі на місцевому ринку.

Головним напрямком міжнародної агропромислової інтеграції в нинішніх умовах стає рішення найбільшої глобальної проблеми сучасності - проблеми задоволення зростаючих потреб населення земної кулі в продуктах харчування.

Фактор інтенсифікації сільськогосподарського виробництва в останні десятиліття продовжував залишатися визначальної відносно масштабів валової продукції зерна в групі промислово розвинених країн. Зернові господарства, як і сільське господарство в цілому, по суті, перетворилися в складову частину агропромислового комплексу, у якому безпосереднє сільськогосподарське виробництво тісно об'єднане з переробкою, зберіганням і кінцевою реалізацією продукції, а також із забезпеченням фермерського господарства засобами виробництва. Інтенсивний шлях розвитку виробництва зерна у світі буде переважати й надалі, тому що тільки цей шлях може привести до зм'якшення кризових явищ у постачанні продовольством постійно зростаючого населення планети.

Разом з тим у багатьох країнах, що розвиваються, збереглися архаїчні форми землеробства й землекористування, затримувалося проведення прогресивних аграрних реформ. Крім того, виробництво сільськогосподарських культур у багатьох з них, особливо в країнах Африки, залишається сильно залежним від умов погоди, що робить в окремі роки буквально «спустошуюче» вплив на врожай зернових. Розвиток зернового виробництва в групі країн, що розвиваються, стає усе більше залежним від інтенсивного фактору, великих капітальних вкладень у сільське господарство, інфраструктуру, що супроводжують галузі промисловості, а також від проведення великомасштабних меліоративних робіт.

При значному росту валової продукції зерна в цілому в промислово розвинених країнах і державах, що розвиваються, в останні два десятиліття продовжувала заглиблюватися диспропорція в зерновому господарстві, що виражається в зростаючому й разнонаправленном розриві між виробництвом і споживанням у кожній із цих груп країн.

У промислово розвинених країнах відбувалася подальша концентрація «надлишків» зерна, оскільки виробництво перевищувало видаток зерна, включаючи використання його на кормові цілі. У країнах, що розвиваються, навпаки, у зв'язку із продовольчими потребами, що збільшуються, зростав дефіцит зерна, середньодушове виробництво тут збільшувалося незначно, а в ряді регіонів продовжувало знижуватися, при тім що фізичний його обсяг залишався досить невисоким - 230 кг у середньому до початку 90-х років при 720 кг у групі розвинених країн (при цьому в промислово розвинених країнах, і насамперед у США, приймалися заходи щодо обмеження виробництва).