Енциклопедія економіки

Після машинно-технічних і паливно-енергетичних товарів найбільшою товарною групою у світовому експорті є продовольчі товари - зернові й продукти їхньої переробки, насіння олійних культур, рослинні масла, жири, шроти, фрукти, овочі, м'ясо, кава, чай, риба й морепродукты, молочні продукти й цукор.

На початку 90-х років найбільше динамічно розвивався експорт фруктів і овочів, риби й морепродуктов. Помірними темпами збільшувалася торгівля молочними продуктами, насіннями олійних культур, маслами й м'ясом. Експорт зернових, цукру, кава, какао, сподіваючись був підданий значним коливанням, але в цілому не підвищився. Хоча зернові й залишаються найбільшою позицією в міжнародному обміні продовольством, їхня частка до початку 90-х років упала в порівнянні з початком 80-х років з 20 до 15%. Питома вага цукру, кава, какао й чаю за відповідний період знизився з 14 до 10%. Частка фруктів і овочів, навпроти, підвищилася з 12 до 14%, а риби й морепродуктов - з 7 до 8,5%. Питома вага інших провідних товарних груп істотно не змінився: на насіння олійних культур, жири, рослинні масла й шроти наприкінці 80-х років доводилося близько 12%, на молочні продукти - 6,5% експорту. У першій половині 90-х років спостерігалася тенденція прискореного росту торгівлі продовольством, готовим до вживання й з більше високим ступенем обробки в порівнянні з масовою продовольчою сировиною.

Основними експортерами й імпортерами продовольства є промислово розвинені держави, хоча на ринку окремих товарів провідні позиції займають постсоціалістичні й країни, що розвиваються. Частка промислово розвинених країн у світовому експорті всіх видів продовольства, за винятком риби й морепродуктов, має тенденцію до росту. По молочних товарах вона перевищує 95%, по зерновим, м'ясу й напоям становить 80-90%, по фруктах, овочам, олійним, рибі - 60%.

Найбільш сильні позиції країни, що розвиваються, займають в експорті тропічних продуктів - близько 90% світового експорту, цукру - понад 50%, риби, олійних, фруктів і овочів - 30-35%, зернових і м'яса - 10%.

В імпорті більшості видів продовольства в останні роки зросла частка країн, що розвиваються, частка промислово розвинених країн знизилася. Питома вага промислово розвинених держав в імпорті риби, кава, какао, сподіваючись і напоїв становить 80-90%, фруктів, овочів, м'яса - 75-80%, олійних і молочних продуктів - 60-65%, зернових - 43%, цукру - 25%. Основними позиціями в імпорті країн, що розвиваються, є зернові - більше 40% світового імпорту, олійні, молочні продукти, цукор, м'ясо - 20-30%. Постсоціалістичні країни закуповують велика кількість цукру - близько 55% світового імпорту. Їхня частка в імпорті інших видів продовольства помітно нижче: зернових близько 20%, олійних - 10%, напоїв, фруктів і овочів, м'яса - до 10%.

Якщо на початку 80-х років промислово розвинені країни минулого нетто-експортерами продовольства, то до середини 90-х років їхній імпорт став перевищувати експорт. країни, Що Розвиваються, традиційно є великими нетто-експортерами харчових продуктів. Протягом 80-х років помітно зросло позитивне сальдо їхнього зовнішньоторговельного балансу по цій групі товарів, розширився експорт і трохи скоротився імпорт.

Найбільшими експортерами продовольства є США, країни ЄС, Канада, Австралія, Бразилія, КНР: імпортерами - Японія, США, країни ЄС. На США в першій половині 90-х років доводилося близько 13% світового експорту продовольства, на Францію - 10, Нідерланди - 8, ФРН - 6%. У світовому імпорті лідирували ФРН, Японія, США, Великобританія, Франція, Італія й Росія.

На початку 90-х років в АПК Росії почалися радикальні економічні перетворення. Більша частина колгоспів і радгоспів була реорганізована. Сформувалася многоукладность форм господарювання. До початку 2001 р. в аграрному секторі налічувалося 27 тис. великих і середніх підприємств, з яких 6 тис. (21%) зберегли статус колгоспів і радгоспів, 21 тис. (79%) були трансформовані в товариства, акціонерні товариства, виробничі сільськогосподарські підприємства; утворилися селянські (фермерські) господарства.

У ході реформування були допущені прорахунки, що негативно позначилося на результатах діяльності АПК. З 1990 р. обсяг виробництва продукції сільського господарства по всіх категоріях виробників знизився на 40%, а на великих підприємствах - на 60%; їхня питома вага в загальному обсязі виробництва склав близько 40%.

У тваринництві різко скоротилося поголів'я худоби й птаха. З 1990 по 2000 р. чисельність корів зменшилася на 9,2 млн. (на 59%), свиней - на 25,3 млн. (на 76%), овець і кіз - на 44 млн. (на 90%), птаха - майже на 50%. Відповідно впали й обсяги випуску тваринницької продукції: м'яса (у забійній вазі) - в 2,3 рази, молока - в 1,7, яєць - в 1,4, вовни - майже в 5 разів.

У розвинених країнах в аграрному секторі йдуть процеси кооперації й інтеграції виробництва. НТП, індустріалізація сільського господарства об'єктивно вимагають концентрації капіталу на великих підприємствах, де більш ефективно використовуються всі фактори виробництва на основі трудо-, ресурсо - і енергозберігаючих технологій. Великі сільськогосподарські підприємства на відміну від дрібних можуть формувати технологічно обґрунтовану структуру виробничих фондів, широко й оперативно маневрувати наявними матеріально-технічними ресурсами, застосовувати прогресивні технології, більш раціонально використовувати сучасну дорогу техніку, реалізовувати готову продукцію без посередницьких структур, вчасно реагувати на зміну кон'юнктури на продовольчих ринках, використовувати кваліфіковані кадри.

Стан продовольчого ринку Россіні в 1995-1996 р. визначалося триваючою кризою сільського господарства й харчової промисловості й на цьому тлі ростом обсягів і вартості імпорту продуктів харчування й сировини для їхнього випуску.

Про глибину кризи свідчить табл. 7, що показує динаміку душового виробництва сільськогосподарської продукції в Росії й темпи падіння цих показників. В 1995 р. криза заглиблювалася у виробництві зернових, м'яса в забійній вазі й готовій продукції, суцільномолочній продукції. Трохи сповільнився спад у виробництві молока, тваринного й рослинного масла. Деякий ріст в 1995 р. був у виробництві цукрового піску, однак до цього в даній галузі відзначався глибокий спад.

При такому стані вітчизняного сільськогосподарського виробництва імпорт продовольства став в останні роки, і особливо в 1995 р., одним з найважливіших факторів продовольчого забезпечення країни.

Особливо велика залежність від імпорту різноманітних продуктів харчування в Москві й Санкт-Петербурзі (до 60-70%) і інших великих містах Росії (до 40-50%). Імпортним товарам часто віддають перевагу багато державних організацій на федеральному й місцевому рівнях, що здійснюють закупівлі різних товарів у продовольчі запаси (сухе молоко, консерви, білий цукор, дитяче харчування).

Показником зрослої залежності внутрішнього ринку від імпорту є ріст імпортної квоти (частки імпорту до споживання), що в 1995 р. склала по м'ясу птаха - 90%, молочним продуктам, цукру, кондитерським виробам - 70%, прохолодним напоям - 65%, дитячому харчуванню - 60%, рослинному маслу - 68%, тваринному маслу - 50%, м'ясопродуктам - більше 25%.

Вартість імпорту в Росію основних продуктів харчування зросла в 1996 р. на 47,3%, до 2695 млн. дол., а експорту ряду сільськогосподарських товарів залишилася на незмінному рівні в 500 млн. дол. Основними позиціями російського сільськогосподарського експорту є риба й морепродукты (101 млн. дол.), насіння соняшника (близько 129 млн. дол.), молочні продукти (близько 50 млн. дол.). Майже в три рази, до 143 млн. дол., в 1995 р. зросла вартість експорту з Росії зернових: ячменя - 1,51 млн. т і жита - 175 тис. т. Ці види зернових вивозилися в Нідерланди, США, Великобританію, Ізраїль, Польщу, Китай, Латвію, Литву, Естонію. Хоча експортні квоти по цих товарах невеликі (близько 6% по ячмені й 3% по житу), для вітчизняних виробників зерна дуже важливо зміцнити свої позиції на закордонних ринках збуту. В 1996 р. положення з експортними ресурсами зернових погіршилося, однак як і раніше активно ріс вивіз із Росії насінь соняшника.

В 1995 р. відбулося скорочення імпорту в Росію зернових (майже в три рази - до 0,62 млн. т). Це стало можливим за рахунок певної переорієнтації на ввіз пшениці із країн СНД (особливо з Казахстану), обсяг імпорту з яких досяг 1,25 млн. т. Із країн далекого зарубіжжя в Росію ввозиться пшениця (твердих і сильних сортів) - 382 тис. т і кукурудза - 237 тис. т. Основними постачальниками традиційно є США, Угорщина, Польща. В 1996 р. потреба в імпортному зерні із країн далекого зарубіжжя зросла, а загальний обсяг імпорту оцінюється в 1,5 млн. т. У значній мірі цей імпорт носить змушений характер. Як і в минулі роки, імпортна пшениця йде в основному на забезпечення потреб регіонів Далекого Сходу й Сибіру.

Новим явищем у російській зовнішній торгівлі зерном став в 1995 р. істотний ріст імпорту пшеничного борошна із країн СНД (Україна, Казахстан) - 299,1 тис. т і далекого зарубіжжя (країн Східної Європи) - 234 тис. т. За деякими оцінками, масштабний імпорт щодо дешевого борошна дозволив багатьом регіонам в 1995-1996 р. уникнути хлібної кризи. В 1996 р. активний ввіз пшениці в Росію зберігся, причому вже в I кварталі були практично вичерпані експортні ресурси пшениці й борошна на Україні, у Казахстані й країнах Східної Європи (Чехії, Польщі, Словаччині, Словенії). Оскільки в перспективі ця позиція залишиться в російському зерновому імпорті, актуальним завданням є диверсифікованість ввозу й розширення постачальників за рахунок країн ЄС (Франція, Німеччина), Північної й Латинської Америки.

Стабільними протягом 1994 і 1995 р. були обсяги ввозу в Росію цукру-сирцю й білого цукру (1,17 млн. т і 0,38 млн. т відповідно). Позитивним моментом можна вважати певну диверсифікованість імпорту цукру із Бразилії, Мексики, Таїланду, Австралії, Індії, що зменшило залежність від поставок цукру-сирцю з Куби.

Позитивним явищем у зовнішній торгівлі цукром з'явилося фінансування виконання міждержавних протоколів між Кубою й Росією в частині цукру-сирцю комерційними структурами, а також кредитування закупівель цукру з позабюджетних коштів. Поряд з імпортними операціями комерційні структури й пов'язані з ними банки, у числі яких Торговий дім і банк «Менатеп», компанія «Союзконтракт» і «Росіянин цукор», активно розвивають інфраструктуру цукрового ринку: створюють системи складів, регіональних дилерів, оптової й роздрібної торгівлі, а також намічають великі інвестиційні проекти по модернізації цукрової промисловості Росії. В 1996 р. очікувалося збільшення обсягів ввозу цукру в Росію до 2,15 млн. т, переважно сирці.

Збільшення обсягів імпорту м'яса в Росію в 1995 р. в 1,4 рази, до 504 тис. т, було обумовлено недостатньою пропозицією м'яса власного виробництва й із країн СНД, високим попитом на нього з боку переробних підприємств індустріальних центрів (Москви, Санкт-Петербурга, Заїсти й деяких інших). Помітно розширили торік поставки яловичини в Росію Німеччина й Ірландія, а свинини - Данія, Німеччина, США, Китай. Збільшення обсягів імпорту м'яса було обумовлено переходом на його фінансування за рахунок коштів регіонів і місцевих адміністрацій при активній участі комерційних структур. У структурі імпорту м'яса в 1995 р. 38% доводилося на яловичину, 59% на свинину, інше - на баранину. Обсяги ввозу яловичини зі СНД в 1995 р. лише на 6% минулому менше, ніж із країн далекого зарубіжжя. Ресурси свинини й баранини в СНД незначні, тому свинина буде домінувати в структурі ввозу із країн далекого зарубіжжя. В 1996 р. очікувалося деяке скорочення обсягів ввозу м'яса - до 500 тис. т. М'ясо птаха в останні роки стало однієї із самих великих позицій у продовольчому імпорті Росії, що склала по обсязі 824 тис. т на суму 695 млн. дол. В 1996 р. очікувався подальший ріст обсягів ввозу м'яса птаха приблизно на 5%.

В 1995 р. поряд зі збільшенням обсягів імпорту вершкового масла до 169,1 млн. т відбулася його помітна диверсифікованість. Провідне місце зайняли постачальники з Нової Зеландії, Німеччини, Нідерландів і США. В 1996 р. очікувалося деяке скорочення обсягів імпорту вершкового масла із країн далекого зарубіжжя до обсягів 140 тис. т через підвищення цін на цей товар на світовому ринку й деякій переорієнтації на ввіз замінників тваринного масла із країн ЄС і тваринного масла з України, Білорусії й інших країн СНД.

Ріст імпорту соняшникового масла в Росію майже в три рази, до 158 тис. т, в 1995 р. був обумовлений зменшенням самозабезпеченості цим товаром. Обертає на себе увага диверсифікованість імпорту цього товару за рахунок його ввозу з Аргентини, Туреччини, Нідерландів, Угорщини. Ресурси соняшникового масла склали близько 40% від обсягів імпорту цього товару із країн далекого зарубіжжя. Новим фактором, що підсилює імпортну залежність по рослинному маслу, став в 1994-1995 р. експорт із Росії насінь соняшника, що було пов'язане з більше високим рівнем експортних цін у порівнянні із закупівельними цінами вітчизняних переработчиков маслосемян. Основними покупцями насінь соняшника є Іспанія, Туреччина, Італія, Німеччина, Греція, Нідерланди, тобто країни, де потім Росія закуповує кінцеву продукцію переробки - соняшникове масло. В 1996 р. очікувалося деяке скорочення обсягів ввозу соняшникового масла із країн далекого зарубіжжя до 140 тис. т за рахунок деякого збільшення закупівель у країнах СНД.

Відзначена динаміка розвитку зовнішньої торгівлі Росії продовольчими товарами й сільгоспсировиною збереглася й до початку XXI в. В 2002 р. частка імпортної продукції сільського господарства становила більше 30% у наповненні продовольчого ринку основними продуктами (включаючи невироблені в РФ). Імпорт продовольчих товарів і сільськогосподарської сировини скоротився з 11,1 млрд. дол. в 1998 р. до 9 млрд. дол. в 2001 р., однак в останні роки відзначався ріст імпорту м'яса, вершкового масла, м'яса птаха й ін. Так, в I півріччі 2002 р. у порівнянні з аналогічним періодом 2001 р. фізичний обсяг закупівель Росією свіжомороженого м'яса збільшився на 34,9%, вершкового масла - на 81, соняшникового масла - на 49,9, м'ясних консервів - на 68,9%. Разом з тим за цей же період імпорт сухого й згущеного молока скоротився в 3,9 рази, м'яса птаха - на 3,3%, цукру білого - на 73,9%.

В 2000-2001 р. намечалась позитивна динаміка в розвитку російського експорту зернових. Обумовлено це було насамперед тим, що в 2000 р. валовий збір зерна в Росії склав 65,5 млн. т (в 1999 р. - 47,9 млн. т), а в 2001 р. - 85,2 млн. т, у тому числі пшениці 34,4 млн. і 47,0 млн. т відповідно (в 1999 р. - 31,0 млн. т). У результаті в 2001 р. російський експорт пшениці досяг рекордного рівня в 3,7 млн. т, що на 1,1 млн. т перевищило показник 2000 р.

По оцінках Міжнародної ради по зерну, прогнозоване на найближчу перспективу сукупне скорочення експортних ресурсів пшениці в цілому ряді найважливіших країн-експортерів (США, ЄС, Канада, Аргентина, Австралія) буде з надлишком компенсовано за рахунок більше високих, чим очікувалося раніше, показників виробництва й експорту по інших країнах (до них ставляться насамперед Росія й Україна). На думку фахівців, експорт російської пшениці кормової якості буде стимулюватися низькими цінами, однак повністю реалізувати експортний потенціал країни не дозволить низька пропускна здатність портів. Думають також, що експорт борошномельної пшениці буде обмежуватися міжнародними стандартами, більше твердими, чим внутрішні російські, і цінами.

Оцінюючи перспективи ринку продовольчих культур, звичайно відзначають, що в останні роки в багатьох країнах, що є великими виробниками продовольчих культур, різко погіршилися екологічні умови господарювання, що викликає повсюдне поширення ерозії ґрунтів, виснаження ґрунтового покриву, не відновлюваного за допомогою додаткового застосування добрив, недолік води, засолення ряду в минулому родючих районів і т.д. Ця проблема ускладнюється висновком землі із сільськогосподарського обороту під промислову й міську забудову й, що особливо характерно для колишнього СРСР, під будівництво гігантських водоймищ, що є частиною гідроенергетичних систем, а також швидко прогресуючим процесом знищення лісів. Порушення умов господарювання ставлять на грань екологічної катастрофи землеробство ряду зернопроизводящих районів миру. На думку ряду вчених, неврожаї наприкінці 80-х років у США й Канаді є результатом необоротних змін кліматичних умов на Землі.