Нова стратегія науково-технічного й соціально-економічного розвитку
На перший план об'єктивно висувається нова модель розвитку, головним пріоритетом якої стає підвищення якості життя, включаючи загальне оздоровлення умов існування й роботи індивіда, підвищення якості навколишнього середовища, забезпечення необхідного рівня медичних послуг, споживання в потрібних кількостях екологічно чистих продуктів харчування, соціальна й особиста безпека, забезпечення умов для розвитку й самореалізації особистості.
Найбільш складним питанням для нової моделі є знаходження шляхів сполучення економічного росту з підвищенням якості життя. Це робить життєво необхідної нову стратегію науково-технічного й соціально-економічного розвитку, що включає ряд аспектів:
♦ технологічний: розвиток безвідхідних і энерго - і ресурсосберегающих технологій, створення й широке застосування нових технологій в області утилізації відходів (включаючи ядерні), рекультивації землі й очищення водних басейнів, створення й використання альтернативних джерел енергії;
♦ соціально-економічний: створення умов для якісного росту, продуктивного й повного використання людських ресурсів, гуманізації праці й підвищення якості трудового життя, скорочення робочого часу;
♦ соціально^-психологічний: зміна ієрархії особистих і суспільних потреб, відмова від матеріального сверхпотребления убік підвищення й задоволення культурних і інтелектуальних потреб;
♦ суспільно-політичний: зміна пріоритетів економічної й науково-технічної політики убік поліпшення якості життя.
В останні десятиліття XX в. виробництво в розвинених країнах перебуває під впливом ряду нових довгострокових факторів, у тому числі: загострення конкуренції і її глобалізація, що зросла невизначеність у динаміку господарства країни, що росте диверсифікованість виробленої продукції, підвищення ролі її якості, зміна характеру використовуваної робочої сили й підвищення її потреб. Інтереси виживання в цих умовах жадають від підприємців кардинальних змін не тільки в технології, але й в організації виробництва й у керуванні працею.
Організаційно-управлінська модернізація трансформується, переходячи від «пірамідальної» до «мережного» організації фірм шляхом відмови від вертикального й послідовного керування на користь горизонтальних зв'язків, розвитку внутрівиробничої інтеграції й зовнішньої системи інтеграційних зв'язків. Спостерігається збільшення числа й видів інформаційно-технічних зв'язків, що дозволяють майже миттєво поєднувати різні виробничі операції й функції, що різко підвищує можливості організації й контролю, робить реальної широку децентралізацію основної маси операційних і управлінських рішень у рамках єдиної концепції.
Сучасна логіка виробництва орієнтована на вироблений продукт як кінцеву й самодостатню мету, який підлегла організація всіх стадій, ланок і окремих функцій по його створенню й збуту. Виробництво в цьому випадку розглядається як єдине ціле, а не як з'єднання розрізнених технологічних і трудових операцій.
У різноманітних формах відбувається рух у напрямку створення новому, альтернативної тейлоризму моделі розвитку й використання людських ресурсів, яку можна визначити як антропоцентрическую систему виробництва. У цьому русі зливаються в єдиному інноваційному процесі перетворення в технології організації виробництва з перебудовою системи підготовки й перепідготовки робочої сили.
Нова модель використання людських ресурсів опирається на новий механізм трудової мотивації, що зчитує зрушення в ціннісній орієнтації робітників та службовців, що сполучить матеріальні й моральні стимули, індивідуальні й колективні форми оплати. Поширюються форми оплати, ув'язані не стільки з поточним виробленням, скільки із загальною компетенцією працівника, його потенційними можливостями. Підвищується роль разових виплат, ув'язаних з результатами діяльності підприємства або компанії. Великий ефект досягається при з'єднанні участі в результатах із бригадною формою організації праці.
В 70-е й 80-е роки в розвинених країнах Заходу проводилися різноманітні реформи, спрямовані на розширення прав трудящих на робочому місці. Ці реформи привели до зменшення істотного розриву між рівнями політичної й економічної демократії, збільшили вовлеченность робітників у справи їхніх підприємств. Розширення прав трудящих охоплює участь як у результатах діяльності підприємств або компаній, так і у власності й керуванні.
Стійку зацікавленість у діяльності компаній, особливо у відновленні виробництва, зміцненні його фінансової бази, дає участь у власності. Здебільшого воно реалізується шляхом надання робітникам та службовцям акцій тих компаній, у яких вони працюють. В останні десятиліття цей процес у ряді країн (США, Великобританія, Німеччина, Франція) одержав потужну державну підтримку у вигляді податкових знижок, пільгових кредитів і т.п. Поширенню робочих акцій сприяла реприватизація деяких галузей економіки, що здійснювалася консервативними правительствами. Надаючи акції робітником, компанії прагнуть не тільки зблизити їх з інтересами підприємств, але й мобілізувати їхні особисті заощадження для інвестування у виробництво.
Одержує все більше поширення отвечающее об'єктивним потребам інноваційної економіки залучення трудящих до керування. Воно здійснюється на різних рівнях, починаючи від робочого місця й кінчаючи (у деяких країнах) галузевими або загальнонаціональними.
При наявності загальних рис постіндустріального розвитку й глобалізації світової економіки зберігають своє значення національні й регіональні розходження в соціально-економічних процесах, у тому числі й у групі розвинених країн. З великою часткою умовності тут можна виділити три основних типи розвитку: американський, японський і західноєвропейський.