Енциклопедія економіки

Особливості інвестиційного процесу і як його можна використовувати в розвитку російської економіки

У середньо - і довгостроковій перспективі ймовірна перевага в розвинених країнах інтенсивного типу відтворення основного капіталу. Разом з тим инновационно-інвестиційний процес буде мати «хвильовий» характер, тобто окремі галузі можуть перебувати в різних фазах інвестиційної хвилі економічного циклу. Більше високі темпи інвестиційного процесу у всіх розвинених країнах спостерігаються в промисловій сфері, що в цілому зміцнює стабільність системи відтворення основного капіталу в процесі диверсифікованості інвестиційних потоків.

Цілеспрямована інвестиційна політика як і раніше буде умовою прискорення НТП. Зросте значення прогресивних природоохоронних технологій як об'єктивного фактору розширення обсягів матеріального виробництва, що зажадає Перерозподіли інвестицій у сферу вторинного встаткування. У всіх розвинених країнах найважливішою рисою інвестиційного процесу залишається його модернизационная спрямованість. Частка видатків на модернізацію вже сьогодні досягла в обробній промисловості 70-80% всіх інвестицій. Однак тут спостерігається така тенденція - пріоритетною метою інвестування стає не стільки приріст обсягів виробництва, скільки зниження витрат, ріст якості продукції й повна зміна технологій на принципово новій основі. Зберігаються високі темпи інвестицій у наукомісткі галузі - носії технічного прогресу.

Можна припускати, що пріоритети інвестування починають носити не галузевий характер, а більше націлені на задоволення ряду суспільних потреб - розвиток житло-цивільного будівництва, інфраструктури й сфери послуг. Прийняття інвестиційних рішень усе більше переноситься із загальнодержавного на корпоративний рівень, причому простежується залежність норми прибутку від типу інвестиційних рішень. Зростає роль предпроектных техніко-економічних обґрунтувань у прийнятті остаточних рішень про доцільність інвестування. Збільшенню ресурсів і можливостей інвестування як і раніше сприяє розширення сфери діяльності кредитно-фінансових установ, зокрема створення фондів «третинного» ринку цінних паперів.

Змінюється форма керування инвестиционно-будівельною діяльністю: частка методів «керування проектом» у здійсненні інвестиційних програм зростає з 35-40% до 50-55% у розглянутій перспективі. Відповідно росте питома вага проектно-будівельних фірм, гнучких проектів, прогресивних систем доведення до споживача будівельних матеріалів і конструкцій, будівельної техніки.

Перехід російської економіки на ринкові методи керування, істотне зниження державних централізованих капітальних вкладень, зменшення відтворювальних можливостей підприємств обумовили різке зниження загального обсягу інвестицій. Подальше скорочення обсягу інвестицій по загальнодержавних програмах і повільний перехід до непрямих методів державного регулювання створюють реальну погрозу відтворенню в Росії основних фондів. Тому потрібно не тільки забезпечення додаткових пільг по оподаткуванню прибутку підприємств, якщо вона спрямована на інвестування, але й необхідно якнайшвидша зміна методів організації й керування інвестиційними процесами: перехід від традиційного генподрядного способу до керування проектом, прискорене розвиток ринку цінних паперів, розширення мережі недержавних інвестиційних фондів, створення необхідних правових умов для залучення іноземних інвестицій, забезпечення нормативно-правової бази для взаємин учасників інвестиційного процесу, уніфікація норм і стандартів Росії відповідно до вимог світової практики.

Так, частка державної власності в основному капіталі у всіх розвинених країнах зменшується, хоча й становить значну величину 30-40% (але в промисловості - лише кілька відсотків). В 90-е роки насувається нова хвиля приватизації держвласності, точніше, її роздержавлення в так званих регульованих галузях господарства (добувні галузі, у першу чергу вугільна; електроенергетика, газо-, водо-, теплопостачання; радіотелевізійний сектор економіки; ряд виробництв ВПК і ін.). Серед системи регулюючих мір на перший план висуваються непрямі методи, серед яких особливо ефективні наступні види політики: податкова, кредитно-фінансова (включаючи амортизаційну), науково-технічна, політика підтримки малого бізнесу й ін.

У глобальній структурі господарства відбуваються подальші, але вже помірні зміни між матеріальним виробництвом (у західній, вузькій його класифікації) і сферою послуг (широкої її класифікації). Типовим стають співвідношення - 50:50% частки цих секторів господарства у ВВП і 2/3 : 1/3 у чисельності зайнятих. Новим явищем варто вважати практику постановки такого питання (характерну для 60-х років): що вигідніше розвивати - матеріальне виробництво або сферу послуг?

Сьогодні, мабуть, стає ясним, що гіпертрофований розвиток однієї зі сфер може лише гальмувати загальний економічний ріст і що сукупний продукт є нероздільним продуктом праці обох сфер. У цілому на майбутні 10-15 років передбачаються помірні, але досить високі темпи економічного росту в матеріальному й промисловому виробництві: приблизно 2,5-3% - у США; 3,0-3,5% - у Західній Європі й 3,5-4,0% - у Японії. Навколо цих показників очікується формування інвестиційної активності по відтворенню основного капіталу в частині, що стосується його чистого нагромадження.

Головною же відмітною рисою останнього десятиліття XX в. і першого десятиліття XXI в., мабуть, з'явиться перехід до нової моделі відтворення: від «важкого» економічного росту (hard growth) до більше полегшеного, «витонченому» (smart growth). Її економічний зміст укладається у випереджальному росту кінцевого суспільного продукту в порівнянні з обсягами виробничих ресурсів, що утягуються в оборот, у тому числі на базі щодо швидкого розвитку групи наукомістких галузей (до 50% у рамках обробної промисловості) з ефективністю використання ресурсів значно більше високої, чим у традиційних галузях.

При цьому виявилися ознаки зсуву пріоритетів НТП: від споконвічно пріоритетної глобальної автоматизації виробництва до глобального ресурсозбереження. Усе, що було пов'язане зі швидкою реалізацією електронної автоматизації виробництва в 80-е роки, загальмувалося, тому що колосальних інвестицій у необхідних обсягах у рамках окремих компаній не вистачало.

В 80-е роки були вкладені колосальні кошти в рішення завдань економії енергії, створення нових матеріалів, ресурсозбереження. Відбувається поворот від підвищення енергоємності як обов'язкової умови росту продуктивності праці, ефективності виробництва й ВВП у цілому до энергоэкономии як самостійної тридцятимільйонної ефективності господарства. Якщо в 60-е роки темпи енергоспоживання випереджали темпи росту ВВП (1,3% : 1,0%), у роки сировинної й енергетичної криз приблизно зрівнялися (1,0% : 1,0%), то з кінця 70-х років вони відставали від темпів ВВП (0,7%-0,8% : 1,0%), знімаючи ресурсне навантаження по всьому господарству в цілому. Таким чином, перехід на Заході економічного росту до більше «витонченого» має ряд підтверджень, його суть у глобальному ресурсозбереженні й відповідній зміні структури господарства.

Інша картина в Росії. Тут криза розвивається практично у всіх галузях господарства, причому чисто ринкові механізми (у першу чергу лібералізація цін) не сприяли переливу праці й капіталу в більше ефективні сфери господарства меншої ресурсоемкости. За 1991-1995 р. економічний ріст у Росії став ще «важче», оскільки галузі групи «Б» зштовхнулися з недостачею сировини (бавовни з Узбекистану, вовни з Казахстану, льна з Білорусії, хімічних волокон із країн Східної Європи); галузі ВПК втратилися держзамовлення на виробництво наукомісткої й складної продукції, товарів тривалого користування; машинобудівний цивільний комплекс втратив основних споживачів у результаті різкого падіння капіталовкладень; бюджетні сфери послуг взагалі втратили орієнтири свого економічного росту. В остаточному підсумку відсутність конкуренції й установлення високих монопольних цін поки не сприялася переходу від важкого економічного (росту до більше «легкого» моделі відтворення в РФ.