Політичні й технічні можливості контролю за паперовими грошима
Однак, ситуація змінилася докорінно, коли повсюдне ходіння стали мати паперові гроші. Поки панували металеві гроші, урядова монополія була досить шкідлива. Але вона стала непоправним нещастям з тих пор, як паперові гроші (або інші гроші-знаки), які можуть бути як найкращими, так і найгіршими грошима, потрапили під політичний контроль. Гроші, пропозиція яких свідомо контролюється агентством, чий інтерес змушує його задовольняти потреби користувачів, можуть бути найкращим варіантом. Гроші, якими маніпулюють заради задоволення групових інтересів, приречені бути найгіршими з можливих (див. XVIII).
Цінність паперових грошей може регулюватися на основі застосування ряду принципів. Це представляється очевидним, хоча ми вважаємо надзвичайно сумнівним, щоб яке-небудь демократичне правительство з необмеженою владою могло б задовільно впоратися із цим завданням. На перший погляд, історичний досвід підтверджує віру в те, що тільки золото може забезпечити стабільність грошової одиниці й що рано або пізно всі типи паперових грошей приречені на знецінення. Всі наші дослідження процесів, що визначають цінність грошей, говорять, що це забобон, що не має ніяких підстав, хоча й зрозумілий. Немає приводів сумніватися в технічній можливості контролювати кількість будь-яких грошових знаків таким чином, щоб їхня цінність поводилася бажаним образом і щоб, із цієї причини, їх продовжували приймати й вони не знецінювалися, хоча досягнення такого результату правительствами не представляється політично
досяжним. Існування такої технічної можливості дозволяє, якщо це буде допущено правительством, мати безліч по суті різних грошей. Вони могли б представляти не просто різні кількості того самого металу, але також різні абстрактні грошові одиниці, цінність яких коливається відносно один одного. Подібним же чином ми могли б мати валюти, що звертаються на конкурентній основі в багатьох країнах, залишаючи людям право вибору між ними. Ця можливість донедавна, як здається, ніде не обговорювалася всерйоз. Навіть самі радикальні прихильники вільного підприємництва такі, як філософ Герберт Спенсер [57] або французький економіст Жозеф Гарнье [21], схоже, виступали лише за приватне карбування монети, а рух за вільну банківську діяльність (free banking) в XIX сторіччі боролося лише за право випуску банкнот, виражених у стандартній валюті (Vera C.Smith [55]).