Енциклопедія економіки

Швидке поширення й комплексне використання комп'ютерної й інформаційної технології стають рушійною силою великих змін у всіх основних сферах життєдіяльності суспільства. Їх глибокий і системний характер говорить про настання якісно нового етапу світового розвитку. До числа основних рис цього етапу можна віднести наступні:

♦  економіка переживає безперервний інноваційний процес, у ході якого зливаються воєдино перетворення в технологічній, організаційній і соціальній сферах. При цьому формується нова модель розвитку й використання людських ресурсів, орієнтована на висококваліфіковану робочу силу, інтегровану в систему виробництва;

♦  пріоритетного значення набуває нематеріальне нагромадження, у тому числі капіталовкладення в людину, у порівнянні з матеріальним нагромадженням;

♦  у
найважливішу продуктивну чинність перетворюється інформація. Її виробництво, переробка, поширення, створення інформаційної інфраструктури й інформаційних мереж стає необхідною умовою конкурентоспроможності й економічного росту. Інтенсифікація інформаційного обміну дуже впливає на поводження й свідомість людей;

♦  галузевий комплекс послуг, що виконує важливі виробничі функції в сучасному процесі відтворення, стає головною сферою зайнятості населення. На його базі формується новий сектор інформаційної й інтелектуальної діяльності;

♦  в
обстановці нового етапу розвитку, що набирає чинність, загострення конкуренції й нестійкості економічної ситуації намечается перехід до суспільства високої гнучкості. Зростає рухливість суспільних інститутів, професійно-кваліфікаційних і соціально-класових структур;

♦  система приватнокапіталістичного підприємництва поступово трансформується під впливом посилення її соціальної орієнтації. У зв'язку із цим одержують розвиток різні форми суспільного контролю над капіталом, збільшуються соціальні видатки корпорацій, підвищується роль соціальних орієнтирів у розвитку всього суспільства;

♦  більше складної й «мозаїчної» стає соціально-класова структура. Підсилюється взаємопроникнення й зближення різних класових і соціальних верств. Границі між ними робляться більше розмитими, більше проникними. Зростає чисельність категорій зайнятих, що володіють змішаними ознаками різних соціальних типів (наймані робітники-власники, висококваліфіковані фахівці, що займаються підприємницькою діяльністю, і т.п.);

♦  поширення потужних інформаційних систем, інтернаціоналізація виробництва, закінчення «холодної війни» і майже повсюдне поширення ринкової економіки підсилюють взаємозв'язок держав миру, його цілісність у різноманітті. Разом з тим глобальний характер здобувають і багато критичних роблем, що встають перед суспільством (руйнування навколишнього природного середовища, обмеженість ресурсів, багатство й бідність, тероризм і т.п.).

Здійснення принципів економічного лібералізму в розвинених країнах в останні десятиліття дало вражаючі результати. Звільнення конкуренції від надмірних обмежень, ріст рухливості й адаптированности ринкових інститутів не в малому ступені сприяли збільшенню динамізму науково-технічного розвитку, структурній перебудові економіки й загальному росту її ефективності.

Не менш очевидно й інше: ринкові механізми самі по собі далеко не завжди й не скрізь забезпечують оптимальні результати. Досвід розвинених країн підтверджує, що рішення багатьох життєвих проблем не може бути надано тільки ринку й вимагає державного втручання. До числа таких проблем ставляться наступні:

а) розвиток сучасного виробництва сполучено не тільки з посиленням конкуренції, але й з налагодженням відносин кооперування й співробітництва між виробниками, між ними й споживачами, між підприємцями й робітниками. Посередницькі функції при цьому нерідко виконують державні інститути;

б) стимулируемый ринковими чинностями НТП приносить не тільки позитивні результати, але й серйозні соціальні витрати: посилення соціального нерівності маргинализацию частини населення, безробіття. На плечі держави лягає завдання зрівноважування економічної ефективності й соціальної справедливості, часткового перерозподілу доводів;

в) на нинішній «постіндустріальній» стадії підвищується значення невідчужуваних суспільних продуктів і загальнолюдських цінностей, таких як наука, утворення, здоров'я, збереження навколишнього природного середовища. Вирішального кроля в підтримці й розвитку цих сфер належить державі;

г) освоєння нових безпрецедентних по своїй могутності продуктивних чинностей і їхнє використання в інтересах суспільства вимагають передбачення, ув'язування короткострокових цілей з довгостроковими - завдання, непосильні для ринку.

У підсумку в економіці сучасних держав - у різній пропорції залежно від обставин, часу й місця - сполучаються й взаємодіють ринкові й державні механізми. Головну роль серед останніх грають соціальні послуги, надавані в рамках політики «держави благоденства». Її розквіт довівся на 60-е роки й першу половину 70-х років. У цей період рекордними темпами росли соціальні видатки провідних індустріальних держав. Найбільша питома вага серед них належить пенсіям, за ними йдуть видатки на утворення й охорону здоров'я. На останнім місці - допомоги з безробіття. Всі разом вони утворять потужний комплекс послуг, спрямованих на підтримку й розвиток людських ресурсів.

В умовах глибокої економічної кризи середини 70-х років і росту економічної нестійкості виявилися негативні сторони державного втручання, що збільшилося, і розростання державних інститутів: обмеження гнучкості й волі маневру ринкової економіки, зниження її конкурентоспроможності, бюрократизація державного апарата. Наприкінці 70-х років і в 80-е роки із приходом до влади в ряді розвинених держав консервативних правительств були вжиті заходи по посиленню дії ринкових механізмів, відкладені багато соціальних програм. У той же час підсилилася тенденція до приватизації соціальних послуг. Проте «держава благоденства» не було демонтовано, ріст соціальних видатків тривав, хоча й більше повільними темпами. Державні структури й сьогодні зберігають впливові позиції в ринковій економіці розвинених країн. Соціальні видатки держав становлять у них понад 20% ВВП. Цілком ймовірно, на цьому рівні вони будуть зберігатися й у найближчому майбутньому.

Перспективи зайнятості й безробіття визначаються цілим комплексом суперечливих факторів. Очікувані в найближчі десятиліття XXI в. порівняно низькі темпи росту ВВП, збільшення міграційних потоків зі Східної Європи й країн, що розвиваються, подальший ріст активності жіночого населення, підвищення екологічних видатків будуть сприяти загостренню проблеми зайнятості в розвинених державах. З іншого боку, зміна демографічної ситуації, продовження тенденції до скорочення робочого часу будуть діяти в протилежному напрямку. Багато чого буде залежати й від здійснюваної державами політики в галузі освіти, зайнятості й професійної підготовки. В остаточному підсумку є всі підстави думати, що проблема безробіття й надалі буде гострої для розвинених країн. Подальше поширення комп'ютерної й інформаційної технологій загострить невідповідність між характером нових робочих місць і реальною кваліфікацією значної частини працівників. В окремих галузях і регіонах збережуться вогнища тривалого застійного безробіття. Особливо сильно нею буде порушена молодь, іноземні робітники (у тому числі «другого покоління»). Тривале безробіття як і раніше буде служити живильною маргинализации середовищем частини населення й одним з факторів соціальної напруженості.

Соціально-економічні наслідки інноваційного розвитку економіки в майбутні 15-20 років будуть складними й суперечливими. Відбудемося істотна зміна галузевої й професійної структури ринку праці. Скоротиться попит на працівників у сфері матеріального виробництва й різко зросте потреба в них у сферах інформаційних і професійних послуг. Скоротиться попит на некваліфіковану й напівкваліфіковану робочу силу й зросте потреба у фахівцях високого класу й у кваліфікованих робітників нового «баклаги» типу.

Структурна перебудова економіки й ліквідація «індустрії димарів» приведе до загострення дисбалансу на ринку праці. Оскільки робочі місця, що втратили свої, у депресивних галузях матеріального виробництва не можуть бути легко адаптовані до нового характеру попиту на ринку праці без серйозної професійної перепідготовки (а деякі, у чинність вікових і освітніх особливостей, - взагалі не можуть бути адаптовані), те проблема незабезпеченості цієї категорії осіб буде досить гострою. Безробіття торкнеться й працівників нових, що розвиваються галузей економіки, тому що буде ускладнена подальшим масовим застосуванням робототехніки й інформатики, причому у зв'язку з використанням усе більше зроблених комп'ютерних експертних систем виникає реальна погроза масового витиснення фахівців з даної сфери.

Науково-технічний і соціально-економічний розвиток у найближчі десятиліття буде проходити в умовах потужних обмежників, які багато в чому визначать його характер і напрямок. Це, насамперед, обмеженість і часткове виснаження природних ресурсів, подальше збільшення чисельності народонаселення, що загрожує ріст антропогенного навантаження на біологічні системи планети й пов'язаний із цим ріст захворювань, у тому числі генетичних.