Енциклопедія економіки

В 90-е роки інвестиційний процес у машинобудівному комплексі розвинених країн характеризувався подальшим посиленням припливу капітальних вкладень у наукомісткі галузі, збільшенням частки видатків на кошти комплексної автоматизації виробничих процесів, різким скороченням інвестицій на розширення традиційних галузей.

Інтенсифікація процесу технічного переозброєння машинобудування індустріально розвинених країн, істотне підвищення рівня його автоматизації, широкомасштабне поширення новітніх форм організації й керування виробництвом, інтенсифікація використання техніки й технології одержать свій розвиток і в перше десятиліття XXI в.

Автоматизація тією чи іншою мірою буде охоплювати всі існуючі типи виробництва в машинобудуванні, незалежно від рівня їхньої серійності. Із другої половини 90-х років почався прискорений розвиток автоматизованого складання, що означає новий етап у створенні комп'ютеризованих інтегрованих виробництв.

Чисельність верстатного парку в галузях машинобудування індустріально розвинених країн буде мати довгострокову тенденцію до скорочення при одночасному збільшенні його виробничої потужності й техніко-економічної ефективності. Так, в 1995 р. у США до 30% (близько 20% в 1980 р.) механічної обробки виконувалося на встаткуванні із числовим програмним керуванням (ЧПУ), причому приблизно 3/4 (3/5 в 1980 р.) загального парку цього встаткування до 2000 р. буде використовуватися в складі систем безпосереднього керування від ЕОМ групами верстатів зі ЧПУ.

Сумарний парк металообробного встаткування зі ЧПУ ФРН, Великобританії, Франції, що нараховував в 1994 р. 160-170 тис. одиниць і тридцятимільйонний у середньому 6-7% верстатного парку цих країн, до 2015 р. приблизно зросте до 350-400 тис. одиниць і досягне 25-30% загальної чисельності останнього. Є підстави думати, що вже до 2000 р. приблизно третина всієї механообработки в машинобудуванні Західної Європи буде виконуватися на встаткуванні зі ЧПУ. Збільшення продуктивності встаткування й здешевлення елементної бази сучасних коштів автоматизації дозволяють припустити, що частка машин і встаткування в загальній вартості основного виробничого капіталу країни стабілізується до 2015 р. на рівні 70-75% (проти 70% в 1985 р.). Темпи щорічного вибуття коштів праці складуть, приблизно, 6-8% в 1991-2015 р. (проти 5% в 70-х роках).

ДО 2015 р. на частку машинобудівного комплексу США прийде близько 40-50% загальної суми щорічних валових капіталовкладень в обробну промисловість (44% в 1985 р.). Частка інвестицій в активну частину основного капіталу буде, мабуть, протягом усього прогнозного періоду залишатися незмінно високої (у середньому близько 80%). У той же час переважна частина капіталовкладень буде, як правило, направлятися на заміну й модернізацію встаткування, хоча не виключені періоди активного нового будівництва, коли в розширення виробничих потужностей буде вкладатися більше коштів, чим на модернізацію. США займають лідируюче положення у світі по масштабах виробництва продукції машинобудування. На частку США доводиться близько 45% виробничих потужностей підприємств машинобудування в розвинених країнах, у те час як на частку ФРН, Франції, Великобританії й Італії - 36%, Японії - 19%.

У прогнозному періоді можна чекати збереження досить високих темпів розвитку (переважно інтенсивного) машинобудівного комплексу зазначених країн і подальшого, хоча й незначного, збільшення його частки в загальному обсязі продукції обробної промисловості: у США - до 50,0% в 2015 р. проти 40,5% в 1990 р., у Японії - до 55-60% (58,7%) і в Західній Європі - до 45% (39,0%).

Фактором, що трохи стримує подальше збільшення частки машинобудування в обробній промисловості всіх розглянутих країн, є триваюче виділення з машинобудування в сферу послуг, виробничу інфраструктуру таких функцій, як програмування й обслуговування електронно-обчислювальної техніки й автоматизованого проектування й керування; проектування складних виробничих систем і локальних мереж зв'язку; надання послуг в інжинірингу, лізингу, підготовці кадрів; консультаційні послуги й т.п. Так, якщо 15 років тому машинобудівні фірми США самостійно розробляли 90-95% програм для ЕОМ і встаткування із програмним керуванням, те тепер близько 50% програмних засобів вони здобувають на ринку. Масштаби лізингу нерідко досягають 20% розміру капітальних вкладень промисловості в машини й устаткування.

Серед машинобудівних галузей у центрі сучасної державної промислової політики в розглянутих країнах коштують авиаракетно-космічна промисловість (АРКП), мікроелектроніка й автомобілебудування. Саме ці галузі грають і, як видно, збережуть у розглянутій перспективі ключову роль у розвитку не тільки машинобудування, але й всієї економіки провідних країн Заходу як найважливіші «постачальники» базисних технологій (мікроелектроніка й АРКП) і центр зосередження найширших коопераційних зв'язків в економіці країн у цілому (автомобілебудування).

Державне регулювання зазначених галузей здійснюється по двох основних напрямках - по лінії стимулювання інноваційного процесу й шляхом реалізації різних мір, включаючи протекціоністські, з метою полегшення національним фірмам умов конкуренції на внутрішньому й зовнішньому ринках.

У цей час на АРКП і електротехнічну (включаючи радіоелектроніку) промисловість доводиться відповідно в США 44 і 28%, у Японії - 25% (на електротехніку), у Німеччині - 47 і 29%, у Франції - 50 і 43%, у Великобританії - 45 і 40%, в Італії - 30% (на кожну галузь) сумарних державних видатків на НИОКР в обробній промисловості. Близько 60% загальних державних видатків на НИОКР у машинобудуванні США направляється в АРКП (75% сумарних витрат галузі на ці мети) і зв'язано головним чином з військовими замовленнями, основна частина яких виконується обмеженим колом великих спеціалізованих підрядників.

Останні дані західних досліджень показують, що військово-технічний прогрес у цій сфері усе більше розходиться із цивільним, і ефект «spin-off» робить досить обмежений вплив на науковий потенціал і конкурентоспроможність цивільного літакобудування США. Домінування цієї країни на світовому ринку цивільної авиатехники обумовлено не державною підтримкою або «spin-off», а багаторічним досвідом, повним використанням ефекту масштабу виробництва й обумовленої цим економією на витратах.

Контрастної в порівнянні зі США є державна політика в області цивільного авіабудування в Західній Європі і Японії. У цих країнах дана галузь активно підтримується державою, що забезпечило західноєвропейським країнам можливість потіснити США на світовому ринку авиатехники, а Японії - необхідні умови для майбутнього виходу на цей ринок.

У Японії ця підтримка здійснюється в рамках політики «дрібних кроків» і стимулювання інтенсивного кооперування зі США. Уже в 50-х роках японські фірми виступали в якості субпоставщиков фірми «Боинг», що була зацікавлена в створенні в Японії потужностей по обслуговуванню й ремонту своїх літаків. Міністерство промисловості й зовнішньої торгівлі підтримувало вітчизняні фірми подвійно: шляхом виключення можливості конкуренції між ними й стимулюванням кооперування. В 1986 р. у країні був прийнятий спеціальний «Акт сприяння розвитку авіації», що передбачає надання фірмам пільгових кредитів через знову створений фонд. Ці кредити використовувалися для розробки й виробництва реактивних пасажирських літаків середньої вантажопідйомності й верталися лише після успішного завершення проекту.

На відміну від Японії, що тільки готується до виходу на світовий ринок авиатехники, успіх проекту «Аэробус» дозволив західноєвропейським країнам реально підірвати монопольні позиції США в даній сфері. Загальний обсяг державного фінансування в рамках створеного для реалізації проекту консорціуму (ФРН, Франція, Великобританія, Нідерланди, Бельгія й Іспанія) оцінюється в 20 млрд. марок ФРН. Стратегія консорціуму включала тісне кооперування зі США, наступальну цінову політику, первісний вихід на ринок в 1972 р. з моделлю (А-300, 250 місць), що прямо не конкурує з американським аналогом (В-737-200, 120 місць), забезпечення досить високої серійності виробництва й переваги в паливній економічності. У рамках триваючої в цей час розробки моделі А-300 (750 місць, дальність понад 10 000 км) особлива увага приділяється правильному вибору перспективного ринку - у якості такого розглядається азіатський, а не трансатлантичний.

Державне регулювання мікроелектронної галузі здійснюється в розвинених країнах в основному в рамках федеральних інноваційних програм. Так, у США реалізується програма «Sematech» (1988-1994 р., обсяг фінансування - 600 млн. дол.), що передбачає розробку высокоинтегрированного кристала пам'яті.

Японські програми в даній області ведуть свій початок з 1962 р. Всі програми проводилися під егідою Міністерства промисловості й торгівлі шляхом кооперування провідних японських електронних концернів. По суті, явно виражений технічний і комерційний успіх мали лише перші програми, метою яких було копіювання досвіду США в області обчислювальної техніки, головним чином у створенні комп'ютерів серії IBM-360/67 і 370. Формування пріоритетних програм у цей період полегшувалося самим фактом відставання Японії від США в даній області. Частка державного фінансування в загальних видатках на НИОКР електротехнічної промисловості досягала 25%, значна частина з яких була реалізована шляхом спеціальних амортизаційних списань і пільгового кредитування.

По оцінках західних фахівців, ефект всіх наступних програм досить сумнівний або відсутній зовсім. До початку 80-х років японські фірми вже не відставали в технологічному змаганні від США, і міністерству було усе сутужніше правильно ідентифікувати найбільш перспективні проекти. В основі сучасних успіхів Японії на світовому ринку мікроелектроніки лежить фінансова міць концернів і інтенсивна конкуренція між ними. По обсягах державного фінансування інновацій у цій сфері Японія більш ніж на два порядки відстає від США й у кілька разів - від західноєвропейських країн.

Останнім часом країнами ЄС прийнятий цілий ряд великих програм, покликаних прискорити розробку й поширення у виробництві новітніх видів мікроелектронної техніки й технології з метою подолання відставання в цій сфері від Японії й США. Найбільшої з них є здійснювана з 1989 р. у рамках «Эврики» програми «JESSI» з обсягом фінансування в 3,8 млрд. екю. Половина коштів надаються державами-учасниками проекту й КЕС, половина - приватними фірмами в області мікроелектроніки й з інших сфер економіки. У рамках європейської програми досліджень в області сучасних засобів зв'язку «RACE» (1985-1995 р.) розроблялися широкополосные системи зв'язку для інтегрованої передачі звуку, зображення й цифрових даних.

У той же час в останні роки в розглянутих країнах відзначається процес корінного перегляду концепції державного стимулювання машинобудівних галузей, включаючи й переосмислення ролі великих державних інноваційних програм, здійснюваних з метою досягнення національних (регіональних) переваг у тих або інших пріоритетних технологіях. В умовах прогресуючої інтернаціоналізації виробництва в машинобудуванні Заходу йде активний процес злиття й поглинання фірм, що полегшує міждержавну дифузію результатів робіт із програми й різко знижує ефективність державного втручання в дану сферу. Так, тільки в 1990-1993 р. у Західній Європі почали або передбачали виробництво різних типів інтегральних схем 14 американських, японських і одна південнокорейська фірма. Стимулом до різкої активізації імпорту капіталу в Західну Європу послужило скасування КЕС із січня 1992 р. імпортних мит не тільки на електронні компоненти, які збираються в країнах ЄС, але й на ті з них, які цілком провадяться в цьому регіоні.

Як альтернатива гербовнику підходу до державної політики в області машинобудування практично повсюдно розглядається розширення підтримки інтенсивного кооперування між фірмами, як воно вже сьогодні практикується, наприклад, у мікроелектроніці між США і Японією або між Японією й ФРН в області розробки динамічного ЗУ з довільною вибіркою ємністю 64 Мбайт.

Якщо в мікроелектроніці й АРКП державне регулювання здійснюється практично у всіх країнах подвійно - як шляхом зовнішньоторговельного захисту, так і вживанням заходів по безпосередньому стимулюванню національних фірм (в АРКП США - за рахунок державних замовлень на озброєння), підтримка автомобілебудуванню у всіх країнах головним чином виявляється через зовнішньоекономічний інструментарій. Саме становлення автопромисловості Японії було багато в чому забезпечено підтримкою правительства, аж до 1988 р. практично повним закриттям внутрішнього ринку країни від американських і західноєвропейських конкурентів, включаючи заборону іноземних інвестицій у цю ключову галузь економіки.

Розвиток машинобудівного комплексу органічно пов'язане з інтенсифікацією науково-дослідної діяльності. Активізація НИОКР обумовлена скороченням життєвого циклу товарів, загостренням конкуренції, ускладненням наукових проектів, що здобувають у масі своєї міждисциплінарний характер. У цей час США витрачають на НИОКР у машинобудуванні більше, ніж Японія, ФРН і Великобританія разом узяті. По абсолютній величині річні видатки на НИОКР у США в цілому по машинобудівному комплексі порівнянні із сумарними капіталовкладеннями в основний капітал машинобудування, а в окремих галузях навіть перевищують їх. Найбільш швидкими темпами росте обсяг наукових досліджень і розробок у нових, наукомістких галузях машинобудування, таких як АРКП, електронна промисловість, виробництво ЕОМ, приладобудування. Загальна величина річних витрат на НИОКР у цих секторах машинобудування в 1994 р. досягла в США близько 50 млрд. дол., що склало понад 70% всіх витрат на НИОКР машинобудівного комплексу в порівнянні з 63% в 1970 р. Швидко нарощує свій науково-технічний потенціал Японія. Якщо в середині 70-х років він оцінювався в 30% до американського рівня, то в середині 90-х досяг уже 41%.

У групі традиційних галузей у Японії (загальне, транспортне машинобудування) головними напрямками якісного вдосконалювання продукції в прогнозному періоді, видимо, будуть підвищення надійності, безпеки, екологічної чистоти, енергетичної економічності, продуктивності машин і встаткування, використання автоматизованих систем керування роботою основних агрегатів на базі мікропроцесорної техніки.

У країнах ЄС сумарна частка електротехнічної промисловості (включаючи виробництво ЕОМ і радіоелектроніку), приладобудування й АРКП у загальному обсязі продукції машинобудування, за наявними оцінками, у середньому збільшиться з 40% в 1990 р. до приблизно 50-55% в 2015 р., у тому числі властиво виробництво ЕОМ - з 7 до 15% у тому ж році.

У Японії обсяг виробництва промислових роботів зросте, по наших розрахунках, за 1991-2015 р. приблизно в 10 разів, а верстатів зі ЧПУ - в 4 рази, що зажадає більше високих у порівнянні із загальним машинобудуванням темпів нарощування потужностей відповідних виробництв. Випереджальний розвиток одержить і електротехнічна промисловість.