Діяльності
комунальних підприємств
Тарифи на житлово-комунальні послуги відіграють таку ж роль, як і ціни на промислову та іншу продукцію.
У зв'язку з розвитком ринкових відносин виникли різні види цін в залежності від ступеня державного втручання і прав підприємств у їх встановленні. Так, державні фіксовані або регульовані (за допомогою коефіцієнтів граничного підвищення) ціни в Україні застосовуються у вузькому крузі продукції та послуг виробнично-технічного призначення (головним чином енергоресурси, послуги транспорту і зв'язку), а також на життєво важливі товари і послуги для населення (хліб, дитяче харчування, медичні препарати, комунальні послуги, транспорт та ін.).
Крім того, регулювання цін, недопущення їх необґрунтованого зростання також здійснюється не прямо, а за допомогою встановлення межових рівнів рентабельності. Ціни, які встановлюють підприємства і організації самостійно є вільними ринковими цінами. До них належать також біржові ціни, що утворюються в результаті реалізації продукції на товарних біржах.
Оскільки ринкова ціна, що врівноважує попит і пропозицією на ринку, встановлюється вільно, без адміністративного втручання держави або яких-небудь інших органів, звільнення цін від адміністративного встановлення, їх лібералізація - є неодмінною передумовою введення ринкового ціноутворення і ринкового механізму взагалі. Широке застосування вільного ціноутворення є основою так званої "шокової терапії", тобто здійснення швидкого радикального переходу від адміністративно-розподільчої економіки до ринкової, до стартового запуску ринкового механізму. Вільне ціноутворення є необхідним засобом утворення ринкових структур, формування незалежних товаровиробників, сприймання ринкової конкуренції і конкурентних ринків, що складає основу будь-якої ринкової економіки. Визволення цін від адміністративних обмежень на переважну частину виробництва та інших виробничих ресурсів, а також на споживчі товари й послуги необхідне для взаємного пристосування цін і витрат у різних галузях виробництва до співвідношення попиту і пропозиції, утворення стимулів розвитку виробництва, відповідно до ринкових потреб, його структурної перебудови.
Однак "шокова терапія" із загальним звільненням цін може мати різний характер і різні наслідки своєї діяльності залежно від умов її застосування, тобто від стану економіки, її збалансованості й пропорційності. Уникнути високих темпів зростання цін дозволяє проведення необхідних попередніх заходів із стабілізації економічної ситуації, усунення або істотного зменшення загальної незбалансованості попиту та пропозиції, особливо розриву між грошовими доходами населення і пропозицією споживчих товарів та послуг.
Характер і ефективність "шокової терапії" в Україні ускладнюється специфікою її економіки, значним відривом від ринкового господарства, деформованістю народногосподарської структури, максимальним одержавленням і монополізацією економіки, відсутністю завершеної системи ринкових структур.
У таких умовах непідготовлений перехід до вільних цін в Україні призвів до значного підвищення цін, що перевершив усі сподівання. Лібералізація цін болісно відобразилася на життєвому рівні населення.
Розглянемо утворення ринку комунальних послуг в Україні. З січня 1992 р. тарифи на житлово-комунальні послуги збільшилися у 5-8 разів проти 1991 р., в жовтні 1994 р. – у 5-10 разів (в окремих регіонах – у 30) проти 1993 р., тобто продавець, зберігаючи повну владу над споживачами, називав вигідні для себе умови обслуговування. Споживач, не маючи іншого постачальника послуг, змушений підкоритися волі єдиного монополіста, який встановив плату за надання послуг, незалежну від кількості і якості цих послуг. Як у минулий доринковий період, ціни визначалися на основі середньоарифметичної величини від квадратури, кубатури, чисельності сім'ї та ін.
Не заперечуючи проти розвитку ринкових відносин в усіх галузях і сферах суспільної діяльності, слід відзначити, що такі відносини не можуть діяти при наявності тільки одної сторони - продавця. Погодитися з цим – означає визнати право монополіста, його диктат. Перехід до ринкових відносин буде реальним тоді коли господарства будуть укомплектовані системою контролю за кількістю наданих послуг, використаних кожним споживачем, який, в свою чергу, буде сплачувати не за міфічну, а реальну послугу. Усе це не є відкриттям, сотні років світове комунальне господарство працює за ринковими відносинами, використовуючи систему технічного контролю за споживанням усіх видів послуг.
Однак не тільки це визначає перехід до ринкових відносин в галузі житлово-комунального господарства. Звертаючись до досвіду закордонних країн, бачимо, що застосування ефективних методів управління ринковими відносинами, вдале вбудування в господарський механізм державних регуляторів сприяли досягненню позитивних результатів у розвитку світової економіки. У ряді країн створена правова основа державного регулювання цін у вигляді виданих законів, наказів, постанов. Систематично друкується статистична інформація про ціни, їх рівні в динаміці, що використовується при регулюванні рівня та індексації доходів населення. Подібна практика існує у США, Японії, Франції, Австрії, Швеції та ін.
У США державою регулюється від 5 до 10 % цін. У цілому контроль за цінами здійснюють антитрестовські управління Міністерства юстиції і федеральна торговельна комісія. Комісія, яка регулює ціни, незалежна і практично утворює четверте управління в уряді. Під наглядом незалежних координаційних комісій знаходиться забезпечення населення водою, газом, каналізацією, вивозом твердих побутових відходів, електроенергією.
В Японії для здійснення функцій регулювання цін в 1973 р. створено спеціальний державний орган - бюро цін управління економічного планування. У цілому тут регулюються 20 % споживчих цін.
У Франції державним регулюванням цін та ціновою конкуренцією займається департамент з конкуренції Міністерства економіки, фінансів і бюджету. Прямим регулюванням охоплені ціни на сільськогосподарську продукцію, газ, електроенергію, транспортні та інші послуги і товари монопольних виробників - продавців.
У Швеції контроль за цінами здійснює Державне управління цін і конкуренції, що підпорядковане Міністерству цивільної адміністрації. На нього покладено функції з постійного нагляду за рухом загального рівня цін у країні і цін в спеціально визначених галузях - споживчі товари і послуги, будівництво та житло, сировина та енергетичні ресурси, транспорт і зв'язок. Вплив на рівень цін виявляється через монополію і державні підприємства.
Певні функції в ціноутворенні мають місцеві органи самоврядування (комуни), які є монополістами на окремі види діяльності - водопостачання, каналізація, чистка димоходів, вивіз та знешкодження сміття і т.п.
З вищесказаного можна зробити висновок, що ціни, так чи інакше, регулюються у всіх країнах з ринковою економікою. Це здійснюється двома шляхами: по-перше, підтриманням конкурентного середовища, яке не призводить до руйнівної конкуренції, по-друге, безпосереднім регулюванням цін прямим або непрямим шляхом, коли конкуренція неможлива або погрожує руйнівними тенденціями в економіці.
Багатьма економістами і політиками перехід до комплексного регулювання цін сприймається як відхід від курсу реформ, від ринкової економіки, повернення до централізовано-адміністративної системи управління економікою. У дійсності ж все навпаки. Збереження діючого курсу жорсткого кредитно-грошового регулювання і вільних цін не утворює і не може утворити умов для нормального функціонування економіки й переходу до ринку. Для цього треба накопичувати відповідні товарні послуги, мати виробництва, які динамічно розвиваються на рівні сучасних технологій, що дозволило б підприємствам вступити в нормальну конкурентну боротьбу. Сьогодні в Україні відбуваються абсолютно протилежні процеси і можливості переходу до ефективної ринкової економіки звужуються. У наших умовах державне регулювання цін повинно бути спрямовано як на формування конкурентного середовища, так і на забезпечення ефективного функціонування галузей природних монополістів, до яких належить більшість підгалузей ЖКГ. Це взаємопов'язані процеси. За відсутністю конкурентного або регульованого ціноутворення в галузях - не монополістах різко знижується ефективність державного регулювання цін у галузях - монополістах.
В умовах інфляції, при постійному зростанні цін на ресурси, які споживаються, виникає необхідність деякого випереджуючого зростання цін в галузях - монополістах, що, в свою чергу, прискорює інфляцію.
Комплексне державне регулювання цін є одним з найважливіших факторів, який повинен стабілізувати економіку, стримати інфляцію і створити нормальні умови для функціонування підприємств.
У ринковому господарстві високі ціни на продукцію стимулюють збільшення її випуску, а отже, розширення виробництва, що, в кінцевому рахунку приводитиме до насичення ринку відповідним товаром, задоволенню потреби в ньому. Низькі стабільні ціни, навпаки, не примушують виробників до економії матеріальних витрат, поліпшення якості продукції.
З позиції споживачів високі ціни створюють стимули для раціонального споживання, ефективного використання продукту.
Стимулювання - це єдина функція ціни, котру можна використовувати в комунальному господарстві. Але, існуючі тарифи не виконували і цю свою роль. Політика ціноутворення в комунальному господарстві завжди була орієнтована на низькі тарифи. Вважалось, що цим забезпечується соціальна справедливість у споживанні комунальних послуг. Порівняно низький рівень цін в Україні на житлово-комунальні послуги підтримувався штучно за рахунок дотацій.
Диференціація тарифів на комунальні послуги за категоріями споживачів не відіграє ніякої ролі для економії та раціонального використання, а тільки вносить плутанину в економічні відносини. Витрати, які не відшкодовуються населенням та іншими пільговими категоріями, перекладаються на промислові підприємства і таким чином не прямо, а через вартість товарів повертаються до тих же споживачів.
Концепцією переходу від дотаційного фінансування підприємств житлово-комунального господарства до адресних компенсацій населенню витрат на житлово-комунальні послуги і поетапного здійснення реформи цін і тарифів на них, в умовах жорсткої економії паливно-енергетичних ресурсів, передбачалося здійснити протягом 3-5 років перехід до єдиних цін і тарифів з урахуванням зростання грошових доходів населення і виходячи з того, що платежі споживачів за надані послуги повинні забезпечити підприємствам житлово-комунального господарства покриття усіх витрат, а також оптимальний рівень рентабельності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 1994 р. № 93 визначено поетапне здійснення реформи цін і тарифів.
Постанова Кабінету Міністрів України від 24.10,94 р. N 733 "Про ціноутворення в умовах реформування економіки" передбачає і надає право облвиконкомам регулювати тарифи для населення на послуги водо-, теплопостачання і водовідведення (з 1 січня 1995 р.). Органи ціноутворення облвиконкомів зобов'язані затверджувати такі ціни, які б забезпечували з 01.02.95 р. розмір відшкодування населенням фактичних витрат не менше 40 відсотків, з січня 1996 р. - не менше 60 відсотків, а в 1997 р. - 100%.
У ЖКГ ціни - один з інструментів управління житлово-комунальним комплексом, що функціонує в умовах територіальної та відомчої відокремленості. Саме тому дуже важко визначити об'єктивні витрати, які необхідно покласти в основу цін на послуги житлово-комунального господарства. Ціна як форма відображення вартості повинна відображувати ефект виробництва, ефект споживання. У комплексі економічних методів управління, ціни відіграють важливу роль. Але планова ціна як категорія, має подвійний характер. З одного боку вона – є формою виявлення вартості і як така зазнає на собі вплив закону вартості, а з другого - це плановий норматив.
Процес управління цінами припускає не тільки планову зміну їх рівня в той чи інший бік, але, перед усім, вибір наукової бази для розрахунку нових цін або при перегляді діючих. Він припускає також прогнозування економічних і соціальних наслідків будь-якої зміни рівня цін. Тільки в цьому випадку ціни можуть стати одним з видів досягнення цілі виробництва, а також здійснення соціальних завдань.
Вибір рівнів цін на послуги, особливо для населення, на кожному етапі залежить від економічних можливостей розвитку держави – приросту національного доходу, величини фондів нагромадження і споживання, тобто визначається розподільними процесами, які, в свою чергу, залежать від зональної економічної ситуації. Зупинимось на цьому докладніше. Суспільно необхідні витрати, як база встановлення цін на послуги житлово-комунального господарства, мають специфічний характер. Багато хто з економістів поняття суспільно необхідних витрат зводить до середньогалузевих, або середніх по галузях. Це найбільш просте вирішення питання про вибір бази ціни. Якщо це положення може бути в якійсь мірі прийнятне для матеріального виробництва, то для житлово-комунального господарства воно прийнятним бути не може. Це пов'язано передусім з вузькими межами ринку послуг житлово-комунального комплексу, які забезпечують нормальне проживання населення в житловому фонді міст і населених пунктів. За теорією трудової вартості суспільно необхідними визнаються витрати, що відображують середній рівень продуктивності праці, середній ступінь кваліфікації та інтенсивності праці, зайнятих робітників в даній галузі виробництва. Особливості послуг, у тому числі житлово-комунальних як сфери суспільної діяльності - це співпадіння процесу виробництва з процесом споживання за часом і в просторі. Отже, для них суспільно необхідними є не тільки середні умови виробництва, але й середні умови споживання.
Для різних підгалузей житлово-комунального комплексу встановлюється різна залежність між рівнем концентрації населення і величиною суспільно необхідних витрат. Так, по водопровідно-каналізаційному господарству залежність між потужністю підприємств і витратами є такою, що чим вища потужність, тим менше витрати на 1 м3 поданої води. Отже, у великих містах суспільно необхідні витрати, при інших рівних умовах, нижче, ніж у невеликих містах, де функціонують підприємства малої потужності. Витрати формуються у межах типів поселень, середньогалузеві витрати в комунальному господарстві існують тільки як еталон, з яким можуть співпадати або не співпадати регіональні витрати. Зростання рівня комфортабельності житла також призводить до зростання витрат на експлуатацію житлового фонду. Вони визначаються факторами, які тільки збільшують витрати на одиницю наданих послуг, і факторами, що сприяють зниженню витрат.
До факторів, які збільшують витрати слід віднести:
- зростання виробничих фондів;
- поліпшення якості наданих послуг;
- зростання заробітної плати робітників, які зайняті в галузях, що не компенсується підвищенням продуктивності праці;
- екстенсивний характер розвитку комунального комплексу (тобто залучення у сферу комунального обслуговування невеликих міст, сіл), де рівень концентрації населення є фактором, що стримує зростання концентрації виробництва як матеріальної бази зниження витрат.
Інша група факторів, яка діє у протилежному напрямку, призводить до зниження витрат на одиницю послуг. До них належать:
- зростання продуктивності праці;
- поліпшення організації виробництва;
- економія матеріалів і палива.
Протягом багатьох років спостерігається стійка тенденція зростання середньогалузевих витрат у житлово-комунальному господарстві.
Найбільш розповсюдженим методом фінансового регулювання рівня цін є бюджетні дотації. Крім того, фінансове регулювання рівня цін здійснюється за рахунок чистого доходу даного підприємства і чистого доходу суспільства (пільги при фінансових взаємовідносинах з державою).
Крім перелічених методів, що дозволяють регулювати низький рівень цін житлово-комунальних послуг для населення, існують цінові методи, які дозволяють перерозподіляти чистий доход на підприємстві. Це можливо тому, що підприємства житлово-комунального господарства, надаючи послуги населенню за пільговими цінами, реалізують ряд послуг іншим категоріям споживачів за підвищеними цінами.
Таким чином, соціальна природа цін на послуги ЖКГ реалізується в економічній взаємодії із фінансовими та ціновими методами перерозподілу чистого доходу. З усіх діючих методів можна визначити найбільш ефективні. Це:
- відшкодування витрат за рахунок інших галузей за допомогою цінових методів;
- цільова система дотацій.
Метод прямого покриття збитків нерентабельних (планово-збиткових) підприємств житлово-комунального господарства за рахунок коштів місцевих бюджетів є менш ефективним з таких причин: бюджет покриває всі збитки незалежно від об'єктивних і суб'єктивних причин, ускладнюється аналіз факторів, що впливають на зростання витрат.
Саме ці два методи найбільш адекватні соціальній природі ціни на послуги населенню є еквівалентом усіх поточних витрат і відображують динаміку перетворення цін у своєрідний соціальний норматив.
В умовах, коли ціна для населення перетворюється у форму стабільного соціального нормативу, значення величини необхідних витрат усе в більшій мірі виявляється, по-перше, в зростанні фінансових асигнувань, які відшкодовують витрати, по-друге, у виявленні нових форм фінансового регулювання діяльності підприємств. Відшкодування частини витрат, що здійснюється за допомогою фінансових методів, базується на умовах реалізації обсягів послуг житлово-комунального господарства, які об'єктивно складаються.
Для мережевих підприємств комунального господарства рівень пільгових цін для населення, сьогодні компенсується підвищенням цін для інших споживачів.
Ціни для звичайних (непільгових) споживачів відображують не тільки об'єктивні умови виробництва, але й реальні умови споживання (питома вага пільгових споживачів), що впливають на рівень цін інших споживачів. Так, величина цін на воду для не пільгових споживачів розраховується як сума нормативних витрат підприємства за відрахуванням доходів, отриманих від пільгових споживачів з тим, щоб ціна, встановлена для не пільгових споживачів, забезпечила рентабельність підприємства відповідно до встановлених нормативів.
Соціальна природа ціни на ці види послуг визначає методологію їх уніфікації, вона може бути визначена в основному за низьким рівнем тарифів з підвищенням їх для інших груп споживачів. Що правда, уніфікація тарифів для населення за нижнім рівнем може несприятливо відобразитися на економіці промислових підприємств у невеликих містах, де основними споживачами води є населення. Питома вага промислових та інших підприємств в них незначна, тому вони будуть змушені отримувати воду за надмірно високими цінами. У цьому випадку треба встановлювати, очевидно, граничний рівень тарифа. Таким чином, в житлово-комунальному господарстві склалася двоєдина форма відображення суспільно необхідних витрат: з одного боку через ціни як соціальні нормативи, а з другого – через фінансові й цільові методи відшкодування. Міра співвідношення між ними визначається не тільки можливістю перерозподілу чистого доходу, який створювався у суміжних галузях цього комплексу, але й фінансовими ресурсами регіону, тобто величиною чистого доходу, що утворився в інших галузях народного господарства.
Ціна за користування житлово-комунальними послугами повинна визначати, яку суму необхідно отримати за послугу, щоб вона одночасно задовольнила вимоги населення, яке отримує ці послуги, і підприємства житлово-комунального господарства, яке надає її. Якщо ця послуга забезпечується державним підприємством, то відповідь на це питання полягає в тому, щоб встановлена плата покривала всі поточні витрати підприємства, його борги і давала можливість для майбутніх витрат.
При встановленні ціни на комунальні послуги повинні розглядатися два питання. Першим вирішується питання, яким повинен бути загальний доход підприємства для надання послуг населенню, враховуючи нормальний прибуток, другим питанням є обґрунтування тарифу для підвищення загального доходу.
Підприємству треба надавати право отримання доходу, достатнього для покриття витрат на обслуговування населення, і забезпечити змогу отримання прибутку, необхідного для розвитку підприємства.
Цю можливість можна звести до формули
НД = Е + П,
де
НД - необхідний доход;
Е - експлуатаційні витрати;
П - прибуток.
При визначенні загальної суми необхідного доходу мають на меті справедливе його отримання від різних споживачів. У випадку з населенням це означає, що треба підрахувати суму, яку буде сплачувати за послугу кожна категорія населення, залежно від свого доходу, як в абсолютних величинах, так і у відсотках до суми доходу.
У данний час сформувався економічний механізм, в якому кожне підприємство змушене поводити себе як монополіст: підвищувати ціни і скорочувати виробництво, щоб забезпечити необхідний рівень прибутку. Не є винятком і житлово-комунальне господарство. У зв'язку з недостатнім фінансуванням з бюджету мережеві комунальні підприємства змушені покривати дефіцит коштів за рахунок виробничих підприємств - споживачів своєї продукції. А це призводить до того, що тарифи на послуги, які надаються споживачам-виробникам, дуже високі і перевищують собівартість у декілька разів. Це призводить до зниження обсягів споживання комунальних послуг. З одного боку, зменшення обсягів споживання пов'язано із скороченням обсягів виробництва промисловими підприємствами, з другого - на обсяги споживання впливає ціна на комунальні послуги. Підвищення ціни змусило споживачів користуватися послугою тільки у разі крайньої необхідності. Зменшення потреби в послугах призводить, у свою чергу, до зниження їх обсягу. У зв'язку з цим знижується загальний обсяг реалізації послуг підприємством. Перехід до ринкових відносин можливий тільки завдяки підвищенню ефективності роботи кожного робітника. Цього можна досягти тільки при відновленні стимулюючої функції ціни й оплати праці. В умовах відсутності конкуренції, яка не може бути створена тільки зміною форм власності і розукрупненням підприємств, і отже, діями монопольного ціноутворення, стимулююча роль цін може бути відновлена тільки шляхом їх державного регулювання, впровадження економічно обґрунтованих цін.
Головною метою введення економічно обґрунтованих цін і тарифів є створення ефективного ринкового механізму функціонування житлово-комунального господарства, підвищення якості обслуговування та соціального захисту населення.
Виходячи з цього, економічно обґрунтовані ціни і тарифи необхідно формувати згідно з такими основними принципами:
- створення передумов для переходу підприємств житлово-комунального господарства до режиму беззбиткового функціонування;
- послідовного наближення цін і тарифів до суспільно необхідних витрат на виробництво і реалізацію послуг;
- урахування у цінах і тарифах споживчих властивостей, якості житла і обслуговування;
- запобігання встановленню монопольно високих цін і тарифів переважно економічними методами;
- здійснення соціального захисту малозабезпечених громадян при наданні й оплаті послуг.