Фінансово-економічні результати та інтегральна ефективність діяльності підприємства
Для свого функціонування підприємство повинно мати грошові кошти. Основним джерелом їх надходження є виручка від реалізації продукції. Вона відіграє важливу роль у відтворювальному процесі матеріального виробництва як одна з ланок нового кругообігу коштів підприємства. Саме з грошових надходжень від реалізації продукції відшкодовується вартість матеріальних витрат на виробництво, тобто використаної сировини, напівфабрикатів, матеріалів, електроенергії, палива і т.п., а також амортизаційні відрахування ( як перенесена на собівартість продукції частина вартості основних фондів).
З відрахуванням матеріальних витрат на виробництво створюються економічні умови для нового виробничого циклу, а залишок виручки від реалізації продукції становить валовий доход підприємства.
Таким чином валовий доход є тією частиною валового продукту у грошовому вираженні, яка залишається після відрахування частини цього продукту, що використовується на відтворення виробництва.
Отже валовий доход– це грошове вираження вартості знов створеної продукції. Його величина визначається як різниця між виручкою та матеріальними витратами й амортизаційними відрахуваннями у складі собівартості реалізованої продукції. Валовий доход, таким чином, дорівнює заробітній платі плюс прибуток плюс рента.
Валовий доход є основним узагальнюючим показником ефективності діяльності підприємства: в ньому відображається підвищення продуктивності праці, скорочення матеріаломісткості продукції, збільшення заробітної плати; він дає змогу визначити реальний економічний ефект, який отримує народне господарство від діяльності підприємства. Звідси можна зробити висновок, що валовий доход є основним джерелом утворення фінансових ресурсів не тільки на підприємстві, а й державного бюджету, позабюджетних фондів.
Якщо розглядати валовий доход з погляду відтворення, то він розподіляється на оплату праці й на чистий доход. Оплата праці – це виражена у грошовій формі вартість необхідної праці, що виступає на підприємстві у вигляді витрат на виплату основної та додаткової заробітної плати.
Згідно з економічною теорією час праці, витраченої у сфері матеріального виробництва, розподіляється на необхідний і додатковий. Протягом необхідного часу забезпечується створення життєвих коштів необхідних робітникові для підтримування і відтворення його життя. За додатковий час праці виробники створюють вартість понад вартість необхідного продукту, тобто додатковий продукт.
Додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям, і він є однією з важливих умов їхнього успішного розвитку. Продукт додаткової праці людей, зайнятих на підприємствах, завжди призначений для задоволення суспільних потреб і виступає як чистий доход. Таким чином, чистий доход є грошовим вираженням додаткового продукту, створеного працею людей на підприємствах і визначається як перевищення виручки від реалізації продукції над вартістю матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань і заробітної плати, або як різниця між валовим доходом і заробітною платою.
Як найважливіше джерело фінансових ресурсів підприємств і держави чистий доход реалізується у формі прибутку, а також у вигляді акцизів, податку на додану вартість, відрахувань у фонди пенсійного й соціального страхування, інші державні цільові фонди.
На рівні підприємства в умовах товарно-грошових відносин чистий доход виступає у вигляді прибутку. Основною метою господарюючого суб’єкта, як правило, є отримання прибутку. Виробники реалізують свою продукцію споживачам і отримують виручку (доход), але це ще не означає що вони отримують прибуток. Для виявлення фінансового результату від продажу продукції треба співставити виручку від реалізації (без акцизів, ПДВ, цільових державних фондів – валовий доход підприємства) з валовими витратами на виробництво та реалізацію, тобто собівартістю продукції. При цьому можуть бути три варіанти:
- перший: валовий доход підприємства (виробника) перевищує валові витрати, фінансовий результат свідчить про отримання виробником прибутку;
- другий: валовий дохід підприємства (виробника) дорівнює його валовим витратам (собівартості), фінансовий результат є нульовим. У цьому випадку відбувається лише відшкодування витрат на виробництво та реалізацію продукції. Реалізація відбулася без збитків, але відсутній і прибуток як джерело виробничого, науково-технічного і соціального розвитку;
- третій: валові витрати (собівартість) перевищують виручку від реалізації (валові доходи підприємства), підприємство отримує збитки – від’ємний фінансовий результат, що ставить його в скрутне фінансове становище, не виключається й банкрутство.
Таким чином, прибуток – це є фінансовий результат діяльності виробника за умови, що доходи від реалізації перевищують витрати.
Прибуток як важлива категорія ринкових відносин виконує (див. рис.16.2) такі основні функції:
- є показником, що найповніше відображає ефективність виробництва та оцінює господарську діяльність підприємства (оцінювальна функція);
- справляє стимулюючий вплив на підвищення ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства (стимулююча функція);
Значення прибутку полягає в тому, що він показує фінансовий результат, який відображає ефективність виробництва, обсяг та якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень витрат та ін. На величину прибутку та його динаміку впливають фактори як ті, що залежать, так і ті що не залежать від зусиль підприємства (див. рис. 16.3).
Наведені на рис.16.3 фактори впливають на прибуток не прямо, а через обсяг реалізованої продукції та собівартість, тому для визначення кінцевого фінансового результату необхідно співставити вартість обсягу реалізованої продукції та вартість ресурсів, використаних у виробництві, витрат на її реалізацію.
Таким чином, прибуток характеризує економічний ефект, отриманий в результаті діяльності підприємства. Але всі аспекти діяльності підприємства за допомогою одного показника – прибутку оцінити неможливо. Тому для аналізу виробничо-господарської та фінансової діяльності підприємства використовують систему показників.
Сутність стимулюючої функції прибутку полягає в тому, що прибуток одночасно є фінансовим результатом і основним джерелом власних фінансових ресурсів підприємства, тобто реальне забезпечення принципу самофінансування обумовлюється отриманим прибутком. За рахунок частки чистого прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства після сплати податків та інших обов’язкових платежів, здійснюється фінансування заходів щодо розширення виробничої діяльності, науково-технічного та соціального розвитку підприємств, матеріального заохочення працівників. Багатоаспектне значення прибутку посилюється з переходом економіки держави до ринкового господарювання.
Прибуток є одним з джерел формування бюджетів різних рівнів, позабюджетних фондів. Він надходить до бюджетів у вигляді податків і поряд з іншими надходженнями доходів використовується для фінансування громадських потреб, забезпечення виконання державою своїх функцій, державних інвестиційних, виробничих, науково-технічних та соціальних програм.
В Україні щодо прибутку застосовують такі визначення: валовий прибуток, балансовий (загальний) прибуток, чистий прибуток, прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства, оподатковуваний прибуток та ін. Ці визначення нормативно не закріплені і можуть застосовуватися в різних контекстах.
Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його балансовий прибуток. Визначення балансового прибутку дається у статистичному щорічнику України за 1996 рік. “Балансовий прибуток – це загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, так і за її межами, що відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також позареалізованих операцій.”
Формування загального (балансового) прибутку підприємства зображено структурно-логічною схемою на (рис. 16.4).
Загальний (балансовий) прибуток підприємства формується за кількома напрямками.
Основну питому вагу в складі загального (балансового) прибутку, як правило, має прибуток від основної діяльності, тобто прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг). Розмір прибутку (збитку) від реалізації продукції (робіт, послуг) (Пр) визначається за формулою
П р = Виручка від реалізації – ПДВ – мито – акцизи – собівартість
реалізованої
продукції
Другим напрямком формування загального (балансового) прибутку є отримання прибутку від іншої реалізації, а саме: від реалізації матеріальних і нематеріальних цінностей, реалізації продукції (робіт, послуг) допоміжних, обслуговуючих і підсобних виробництв тощо.
Прибуток від реалізації основних фондів, нематеріальних активів визначається відніманням від ціни реалізації ПДВ, витрат з реалізації і залишкової їх вартості. Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) допоміжних, обслуговуючих і підсобних виробництв розраховується так само як і від реалізації продукції основної діяльності. Прибуток від реалізації цінних паперів обчислюється як різниця між ціною їх реалізації і ціною придбання, а також витратами, пов’язаними з реалізацією.
Обсяг і структура прибутку від іншої реалізації можуть значно коливатись на окремих підприємствах.
Склад прибутку наступного напрямку формування загального (балансового) прибутку – від позареалізаційної діяльності підприємства в ринкових умовах значно розширився. Зросла і його питома вага в загальному обсязі балансового прибутку. До складу прибутку (збитку) від позареалізаційних операцій належать:
- штрафи, пені, неустойки, що надходять за порушення господарських договорів суб’єктами господарювання у зв’язку із застосуванням фінансових санкцій;
- штрафи, отримані за несвоєчасне погашення податкового кредиту з державного бюджету;
- надходження боргів, списаних раніше як безнадійні;
- невідшкодовані збитки від надзвичайних ситуацій (стихійних лих, пожеж, аварій);
- прибутки і збитки минулих років, виявлені у звітному періоді;
- прибуток (збиток) від спільної діяльності;
- вартісна різниця відвантаженої та отриманої частини виконаного повністю бартерного контракту;
- кредиторська заборгованість між підприємствами недержавної форми власності, щодо якої минув термін позовної давності;
- дебіторська заборгованість, щодо якої минув термін позовної давності;
- прибуток від завищення цін і тарифів;
- прибуток і збиток від ліквідації основних засобів;
- курсова різниця від операції в іноземній валюті.
Прибуток від фінансових інвестицій підприємства отримують у вигляді дивідендів на акції, від вкладання коштів у статутні фонди інших підприємств (прибутки від володіння корпоративними правами); у вигляді відсотків на державні цінні папери, облігації підприємств та ін. В умовах розвитку ринкової економіки, фондового ринку обсяг прибутку від фінансових інвестицій і його питома вага в балансовому прибутку мають тенденцію до зростання.
У ринкових умовах роль загального (балансового) прибутку зростає. Він є основним джерелом сплати податків, формування фінансових ресурсів підприємств. Тому формування балансового прибутку, його збільшення мають важливе значення для кожного підприємства, а питання управління цими процесами є найважливішими у фінансовому менеджменті.
Загальний (балансовий) прибуток підприємства розділяється на частки, що направляються у бюджет у вигляді податків та обов’язкових платежів, а також використовуються на підприємстві для фінансування його видатків.
Законодавчо відбувається розподіл прибутку в тій його частині, що надходить до бюджетів різних рівнів у вигляді податків та інших обов’язкових платежів. Розробка напрямків витрачання прибутків, що залишаються у розпорядженні підприємства, визначення структури їх використання є компетенцією підприємства.
Основними принципами розподілу прибутку є:
- отриманий підприємством прибуток, що є результатом виробничо-господарської та фінансової діяльності, розподіляється між державою і підприємством як господарюючим суб’єктом;
- прибуток для держави надходить у відповідні бюджети у вигляді податків та зборів, ставки яких не можуть бути змінені довільно. Склад і ставки податків, порядок їх розрахунку та внесків до бюджету установлюються законодавчо;
- розмір прибутку підприємства, що залишається в його розпорядженні після сплати податків, не повинен знижувати його зацікавленість у зростанні обсягу виробництва та покращенні результатів виробничо-господарської та фінансової діяльності;
- прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства, в першу чергу спрямовується на нагромадження, яке забезпечує його подальший розвиток, і тільки решта – на споживання.
Розподілу на підприємстві підлягає чистий прибуток, тобто прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства після сплати податків та інших обов’язкових платежів. З чистого прибутку стягуються санкції, що сплачуються до бюджету та деяких позабюджетних фондів.
У сучасних умовах господарювання держава не встановлює будь-яких нормативів розподілу прибутку, але через порядок надання податкових пільг стимулює спрямування прибутку на капітальні вкладення виробничого та невиробничого характеру, на благодійні цілі, фінансування природоохоронних заходів, видатків на утримання об’єктів та установ соціальної сфери та ін.
В умовах ринкової економіки значення розподілу чистого прибутку зростає. Порядок розподілу та використання прибутку на підприємстві фіксується у статуті підприємства і визначається положенням, що розробляється відповідними підрозділами економічних служб та затверджується керівним органом підприємства. Відповідно до статуту підприємства можуть складати кошториси видатків, що фінансуються з прибутку, або утворювати фонди спеціального призначення: фонди нагромадження (фонд розвитку виробництва або фонд виробничого та науково-технічного розвитку, фонд соціального розвитку) і фонди споживання (фонд матеріального заохочування).
Кошторис видатків, що фінансуються з прибутку, включає видатки на розвиток виробництва, соціальні потреби трудового колективу, на матеріальне заохочування працівників та благодійну діяльність.
Видатки, зв’язані з розвитком виробництва, включають: витрати на науково-дослідні, проектні, конструкторські та технологічні роботи; фінансування розробок та впровадження нових видів продукції і технологічних процесів; витрати на удосконалення технології та організації виробництва; модернізацію обладнання; витрати, зв’язані з технічним переозброєнням та реконструкцією діючого виробництва, розширенням підприємств; витрати на погашення довгострокових кредитів банків та процентів за них; витрати на проведення природоохоронних заходів та ін. Внески підприємств з прибутку як вкладення засновників у створення статутного капіталу (фонду) інших підприємств, а також кошти, перераховані союзам, асоціаціям, концернам, до складу яких входить підприємство, теж вважаються використанням прибутку на розвиток виробництва.
Прибуток, спрямований на соціальні потреби, включає в себе витрати на експлуатацію соціально-побутових об’єктів підприємства, фінансування будівництва об’єктів невиробничого призначення, організації та розвиток підсобного сільського господарства, проведення оздоровчих, культурних, спортивних та інших заходів.
Витратами на матеріальне заохочування є: одноразові заохочування за виконання особливо важливих виробничих завдань; виплата премій за
створення, освоєння та впровадження нової техніки; витрати на матеріальну допомогу робітникам і службовцям; одноразові виплати ветеранам праці, що виходять на пенсію; компенсація працівникам подорожчання вартості харчування в їдальнях, буфетах підприємства в зв’язку з підвищенням цін та ін.
Таким чином, весь прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства, поділяється на дві частини: перша збільшує майно підприємства і бере участь у процесі нагромадження, друга характеризує частку прибутку, що використовується на споживання. При цьому не обов’язково весь прибуток, спрямований на нагромадження, використовувати повністю у поточному році. Залишок прибутку, не використаний для збільшення майна, має важливе значення як резерв. Він може бути використаний у наступні роки для фінансування різних витрат, покриття збитків.