Основи ціноутворення
Що стосується загальної теорії цін, то вона завжди привертала до себе увагу вчених-спеціалістів. Не було в історії жодної відомої економічної школи, яка б не висловила свої думки щодо сутності і функцій цін.
Так, трудова теорія вартості виходить із примату виробництва, ціна не розглядається тут як перетворена форма вартості, а остання є матеріалізованою в товарі працею.
Монетаризм ведучу роль в системі економічних відносин відводить обміну: з цієї позиції в основі ціни лежить пропорція товарообміну.
Маржиналізм виводить свої загальнотеоретичні принципи із відтворення фізичного розподілу і споживання. Ціна, на думку його прибічників, визначається співвідношенням користі й рідкості товару.
Сучасні фахівці визначають “ціну” як економічну категорію.
Ціна – це сума грошей, за яку продавець хоче продати, а покупець готовий купити товар.
Ціноутворення – це процес формування цін на товари і послуги.
Існують дві основні системи ціноутворення: ринкове, яке функціонує на базі взаємодії попиту і пропозиції, і централізовано державне формування цін державними органами.
Для першої системи характерна досконала конкуренція, що виникає на ринку, коли існує достатня кількість фірм (підприємств) або рівень конкуренції такий, що жодна фірма не в змозі вплинути на ціну будь-якого товару. Істотним відхиленням від досконалої конкуренції є недосконала конкуренція або елементи монополії. Тоді в політику ціноутворення втручається держава.
Існує прямий і непрямий вплив держави на ціни. Прямий вплив здійснюється шляхом встановлення певного порядку ціноутворення, непрямий спрямований на зміни кон’юнктури ринку, створення певного положення в сфері фінансів, валютних, податкових операцій, оплати праці.
Державне регулювання ринку і цін існує в усіх країнах світу. В США держава регулює 5-10% цін в галузях, де існує природна монополія.
При переході до ринкових відносин в Україні також використовують фіксовані й регульовані ціни, в основному на продукцію і послуги виробничо-технічного призначення (електроенергія, послуги транспорту, зв’язку), а також на життєво важливі товари і послуги для населення (хліб, комунальні послуги і т.д.). Постанова Кабінету Міністрів України від 22.02.1995р. № 135 “Про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень” визначає такі методи регулювання цін:
встановлення фіксованих цін;
встановлення граничних рівнів цін;
встановлення граничних рівнів торгових надбавок;
застосування граничних рівнів рентабельності;
введення обов’язкового декларування зміни ціни.
Державне регулювання застосовується щодо природних монополій.
З метою недопущення нераціонального використання обмежених ресурсів, захисту законних прав та інтересів споживачів такі ринки потребують інтенсивного регулювання (у тому числі державного). Останнє спрямовується на обмеження чи принаймні послаблення ринкової влади монополій і покликане забезпечити досягнення основних цілей конкурентної політики в захисті суспільства від неефективного багатства на їх користь. Зазначене зумовлюється, з одного боку, тим, що ринковий механізм ціноутворення через вкрай низьку зміну попиту на блага, що створюються у природно монопольних сферах, не спроможний забезпечити соціально справедливий рівень цін на них, а з другого боку – характер та особливості матеріально-технічної бази і визначення географічними факторами межі ринку створюють сприятливе середовище для отримання суб’єктами господарювання монопольного прибутку за рахунок підвищення тарифів. Про це свідчить хоча б той факт, що за період реформування народногосподарського механізму та економічних відносин в Україні ціни в галузях з елементами природної монополії зростали швидше, ніж середні ціни в галузях економіки. Особливо це стосується тарифів на послуги житлово-комунального господарства, які збільшилися в 3,7 – 8,14 разів. Варто нагадати, що тільки протягом 2000 р. тарифи на послуги ЖКГ зросли у 2-3 рази.
На рис.15.1 наведено причини й наслідки зростання цін.
З розвитком ринкових відносин виникли різні види цін в залежності від державного втручання і прав підприємств у їх встановленні.
При аналізі та визначенні рівня цін підприємець повинен ясно уявляти всю систему цін, що характеризує взаємозв’язок різних видів цін. Система цін включає різні елементи, які можна розглядати як окремі конкретні ціни або як певні групи цін. Всі елементи системи тісно взаємозв’язані. Це обумовлено методологією формування витрат на виробництво, а також взаємозв’язком і взаємозалежністю усіх елементів ринкового механізму.
q оптові (гуртові) ціни, за якими підприємство реалізує виготовлену продукцію іншим підприємствам та збутовим організаціям;
q закупівельні ціни, за якими реалізується сільськогосподарська продукція виробниками державним та комерційним організаціям для подальшої переробки;
q роздрібні, за якими товари реалізуються в роздрібній торговій мережі населенню;
q на будівельну продукцію існує декілька різновидів цін:
ü кошторисна вартість – граничний розмір витрат на будівництво кожного конкретного об’єкта;
ü прейскурантна ціна – (середня) кошторисна вартість одиниці кінцевої продукції типового будівельного об’єкта (1 м2 житлової площі, 1 м2 корисної площі та інші);
ü договірна ціна встановлюється при укладанні договору між замовником і підрядником;
q ціни та тарифи на послуги населенню;
q надбавки у сфері обігу (оптово-збутові, торгівельні);
q тарифи на вантажні й пасажирські перевезення – плата, що стягується транспортними організаціями за перевезення з відправників вантажів або пасажирів;
за ступенем залежності від втручання держави при її встановленні:
q вільні ціни, що формуються на ринку на базі взаємодії попиту і пропозиції;
q регульовані, формуються під впливом попиту та пропозиції, але держава втручається, впливаючи безпосередньо на їх зростання чи зниження, або шляхом регламентації рентабельності, та ін.
q фіксовані, встановлюються державними органами на обмежений круг товарів
за способом фіксації:
q контрактні, встановлюються за згодою сторін і реєструються в контракті;
q трансфертні, застосовуються при реалізації продукції між філіями і підрозділами одного підприємства або асоціації;
q біржові, використовують для продажу товарів через біржі;
q ціни торгів, застосовуються коли декілька підрядників, які конкурують між собою, пропонують замовнику свої проекти на виконання певних робіт, з яких він на конкурсній основі вибирає найбільш ефективний;
за ступенем обґрунтованості:
q базисні, застосовуються як вихідна база при встановленні ціни на аналогічні вироби;
q довідкові, публікують в каталогах, прейскурантах, газетах, довідниках та економічних оглядах. Вони використовуються фахівцями як орієнтовна інформація при встановленні цін на аналогічну продукцію або при аналізі рівнів та співвідношення цін;
q прейскурантні, являють собою вид довідкової ціни, публікуються в прейскурантах фірм – виробників або продавців;
q фактична ціна угоди враховує застосування різних надбавок або знижок до базисної ціни;
q ціна споживання, визначає всі витрати покупця, пов’язані з купівлею товару, його доставкою та витратами з експлуатації;
за часом дії цін:
q постійні, ті, що не змінюються протягом всього терміну постачання продукції за даним контрактом або договором;
q поточні, за якими здійснюється постачання продукції в даний період часу. Вони можуть змінюватися на протязі виконання одного контракту залежно від кон’юнктури ринка;
q сезонні, діють протягом певного періоду часу;
q ступінчасті, являють собою низку цін, що послідовно знижуються згідно з попередньою прийнятою шкалою.
Складовою системи ціноутворення є широко розповсюджена система знижок з встановлених прейскурантних цін.
Знижки використовують фірми-виробники товарів і роздрібна торгівля в таких випадках: як відповідні дії на зниження цін конкурентами; з метою залучення нових покупців, скорочення великих запасів товарів.
Розрізняють такі види знижок: за оплату товарів готівкою; кількісна (за закупівлю великих партій товарів); дилерська; спеціальна (персоніфікована); сезонна; бонусна (постійним покупцям); скрита (додаткові безоплатні послуги продавця покупцеві).