Енциклопедія економіки

Озеленення у загальній системі зовнішнього благоустрою міст має велике значення. Перш за все зелені насадження значно зменшують наявність пилу й диму в повітрі міста, відіграють роль своєрідного фільтру. Вони впливають на формування мікроклімату в місті, бо діють на тепловий режим, вологість і ступінь рухомості повітря. Безліч видів декоративних рослин створюють широкі можливості для архітектурних композицій і планування міста у цілому.

Зелені насадження є місцями активного й пасивного відпочинку населення. Особливо великою є роль  парків культури і відпочинку. Окрім них у містах влаштовують сквери, бульвари, дитячі парки, міські сади, ботанічні сади, вуличні зелені насадження уздовж тротуарів, прибудинкові зелені насадження, палісадники, зелені насадження на промислових підприємствах, в  лікарнях, школах і т. ін.

Зважаючи на значущість та особливість галузі, дуже важливим є  планування комплексного озеленення міст.

Перспективний план озеленення міста чи селища, а також поточне планування, зв'язане з проектуванням об'єктів озеленення - садів, скверів, парків, бульварів та інших насаджень,  розробляють на основі спеціальних нормативних показників,  затверджених господарськими нормами проектування населених міст. Слід зазначити, що зелені насадження в містах і селищах, у приміських і зелених зонах треба передбачати у вигляді єдиної системи з урахуванням величини і значення міста, його планувальної структури, архітектурно-площинної композиції забудови і природнокліматичної зони. При визначенні площі насаджень за основу приймають чисельність населення  міста чи селища. Міста з населенням більше 500 тис. жителів відносяться до найкрупніших, з населенням 250-500 тис. жителів - до крупних, з населенням 100-250 тис. жителів до великих, з населенням 50-100 тис. жителів до середніх, з населенням до 50 тис. чоловік - малих міст і селищ міського типу.

Важливим фактором, що визначає специфічні особливості озеленення населеного пункту і впливає на кількісну сторону цього питання, є місцезнаходження  населеного пункту: біля великих водоймів, лісових масивів, на безлісних і пустельних територіях і т.д. Систему насаджень і розміри територій, що озеленюються, у містах і селищах визначають з урахуванням специфіки їхнього місцезнаходження і народногосподарського профілю. Оптимальна кількість зелених насаджень у населеному пункті, співвідношення цих насаджень у загальному балансі територій і їх раціональне розміщення визначаються нормами і прийомами
проектування. Норми проектування виражаються в абсолютних і  відносних одиницях. Число зелених насаджень на одного міського жителя в метрах квадратних показує забезпеченість міста зеленими насадженнями. Площа зелених насаджень у місті, районі, мікрорайоні, що обчислюється у відсотках до загальної площі  забудови міста, району, мікрорайону, показує рівень озеленення території.

Згідно з нормами рівень озеленення селитебної території міста має складати 50%, території житлового району - 55-58, території мікрорайону - 65-70 %. Рівень озеленення території є основою для визначення нормативних показників озеленення міської забудови.

Система озеленення сучасного міста включає до свого складу комплекс міських і приміських насаджень. Ті й інші підрозділяються за функціональною ознакою на насадження загального, обмеженого користування і спеціального призначення. Загальний норматив витрат міської території на зелені насадження визначають, виходячи з площ озеленення загального користування, тобто скверів, садів, бульварів, парків. Саме ці території створюють основу системи озеленення міста.

Структура системи зелених насаджень великого міста і норми озеленення на 1 жителя залежать від природно - кліматичних умов, рельєфу селитебної території та ін.

Поряд з питомими нормативами також встановлені мінімально допустимі площі об'єктів озеленення: загальноміських парків - 15 га, спеціалізованих парків -10 га, садів житлових районів - 3 га; скверів-0.5 га. Площу загальноселищного саду приймають не менше 2 га. У загальному балансі територій парків, садів, скверів площа озеленення повинна складати не менше 70%.

На схемі  наведена структура системи

Виходячи з перспективної потреби в посадковому матеріалі, визначають потрібну площу розсадників.

Необхідною умовою успішного розвитку розсадника є закріплення за ним площі на тривалий термін - до 50 років і більше.

Розрахунок виробничих площ розсадників і квітникарських господарств – важлива  частина перспективного плану озеленення населених міст. Розмір площі розсадника і його продукуючої площі для  міста чи області визначають  залежно від потреб у посадковому матеріалі.

Усі розрахунки повинні проводитись на основі виробничо-технологічних карт на вирощування декоративних деревинно-чагарникових саджанців. Спочатку розраховують розмір продукуючої площі, за яким визначають :

• обсяг виробництва в натуральному і грошовому вираженні;

• трудомісткість вирощування посадкового матеріалу ;

• обсяг механізованих робіт;

• чисельність механізаторів і фонд їхньої заробітної плати;

• витрати на паливомастильні матеріали;

• прямі виробничі витрати.

При розрахунку виходять з основного асортименту деревинно-чагарникових рослин, що рекомендуються для даного регіону, співвідношення дерев і чагарників у загальному випуску саджанців, співвідношення в групі дерев і  чагарників, прогресивних технологічних нормативів.

Співвідношення дерев і чагарників за нормами щільності посадок на різних об'єктах озеленення визначають виходячи з нормативних показників озеленення міст. Його приймають як 1:8. Співвідношення рослин, що випускаються у групі дерев і групі чагарників, приймають на підставі  досвіду проектування об'єктів озеленення та існуючих рекомендацій. Сівозміни дорівнює числу років вирощування саджанців у школі та одне поле - під чорною парою. Розмір повної сівозміни розраховують за кількістю рослин кожної групи в загальному випуску і нормою виходу саджанців з 1га. Щоб забезпечити закладку дерев і чагарникових шкілок, треба визначити кількість продукуючої площі відділу розмноження. Така кількість повинна складати за розрахунками приблизно 5-6 % площі шкілок.

Визначивши продукуючу площу розсадника (базисний варіант), розраховують  обсяг виробництва в натуральному і грошовому вираженні, трудомісткість вирощування посадкового матеріалу, обсяг механізованих робіт , рівень прямих виробничих витрат.

За обсягами механізованих робіт визначають склад машино - тракторного парку, чисельність механізаторів і експлуатаційні витрати по парку машин. Відповідно до обсягів виробництва і трудомісткості встановлюють чисельність адміністративно-управлінського персоналу по функціях керування. Далі розраховують потребу в площах для квітниково-оранжерейних господарств. За нормативами встановлюють загальну площу будівництва нових квітників на перспективу. Крім того, визначають потребу в квітах на зрізання і у декоративно-листяних горшочних культурах для озеленення інтер'єрів. Установлюють склад (асортимент) вирощуваних культур  озеленення ( внутрішнього і зовнішнього) і для зрізання. Потім розраховують площі відкритого і закритого ґрунту для вирощування відібраного асортименту. При розрахунках виходять з норм висіву насіння і пікірувальних норм, вирощування в ґрунті на 1 м.кв, виходу живців з маткової рослини, розміщення маточників, норм висадження живців. Визначають потреби в площах для вирощування квіткового матеріалу в оранжереях, парниках і у відкритому ґрунті за місяцями і сумарно за рік.

Розсадник і квіткове господарство на площі, визначеній перспективним планом, організують поетапно.

 Планування капітального будівництва зелених насаджень

Зелене господарство і будівництво включає процес створення зелених насаджень у вигляді розгалуженої системи об'єктів озеленення і різних допоміжних та обслуговуючих об’єктів - розсадників, оранжерей, парників, будинків і споруд.

Для створення садів, парків, бульварів, скверів, а також супутніх об'єктів необхідні капіталовкладення. Капітальні вкладення - це витрати на створення нових об'єктів зеленого господарства і будівництва, реконструкцію старих парків, будівництво квітково-оранжерейних комплексів, баз механізації, будинків, споруджень.

У плані капітальних вкладень відбивають такі показники: приріст виробничих площ на діючих підприємствах за рахунок їхнього технічного переозброєння і реконструкції, введення в експлуатацію виробничих потужностей і основних фондів, впровадження в дію допоміжних споруд і будинків, загальна кошторисна вартість, у тому числі вартість  будівельно-монтажних робіт.

Поточне планування зеленого господарства і будівництва

Поточне планування - це планування виробничої діяльності підприємства. План виробничої діяльності є конкретною програмою виробництва на  рік, квартал, місяць, декаду, тиждень. Тижневі й декадні плани, а також добові завдання і графіки по ділянках, бригадах і пооб’єктно є оперативними формами планування.

Підприємства зеленого господарства розробляють такі показники: обсяг вирощування рослин, продуктивність праці, чисельність робітників і всіх працюючих, середня місячна заробітна плата, собівартість продукції, що випускається, і незавершеного виробництва, кошторис накладних витрат. Для підприємств зеленого будівництва встановлюють такі показники: впровадження в дію об'єктів будівництва  відповідно до проекту і титульного списку, обсяги робіт по об'єктах у плановий період  за їх кошторисною вартістю. Для організацій, які здійснюють нагляд за насадженнями, складають і затверджують виробничу програму з експлуатації об'єктів озеленення з переліком і обсягом робіт.

Особливості планування робіт з вирощування квіткових культур

Характерною рисою квіткового виробництва є розмаїтість продукції, що випускається,  різні терміни вирощування, трудомісткість та агротехніка  вирощування,  випуск квіткової продукції в різні календарні терміни, що істотно впливає на її собівартість.

При плануванні робіт необхідно враховувати розмаїтість культур і сортів рослин, тривалість виробничого циклу, термінів вирощування ( від декількох тижнів до декількох років ), різне призначення вирощуваних рослин, їхній рух з оранжерей у парники і відкритий ґрунт. Як правило, квіти реалізує в короткий термін саме господарство, минаючи процес збереження,  залежно від попиту. Особливість виробництва обумовлюють:

• наявність незавершеного виробництва ;

•залежність термінів виконання завдань від календарного часу,  необхідного для вирощування ;

•наявність сезонності використання площ різного типу - парників, оранжерей;

• процес переміщення культур по площах при вирощуванні (парники, оранжереї, відкритий ґрунт).

Основними завданнями підприємства при плануванні виробництва є:

• найбільш повне задоволення потреби населення в квітах;

• ефективне використання капітальних вкладень;

• поліпшення використання наявних виробничих фондів;

• зниження витрат на виробництво одиниці продукції;

• збільшення випуску квітів з 1 м. кв. виробничої площі.

Підприємства планують такі показники:

• експлуатаційна площа (наявність на початок року, введення і списання протягом року);

• закладка культур, (в тис.шт.) рослин, що надходять на підприємство для розмноження: розведених за допомогою посіву - кількість на момент першого пікірування, розведених живцями - кількість на момент посадки укорінених живців у горщики;

• випуск квіткової продукції за асортиментом, тис. шт;

• витрати на вирощування квітів, що включають витрати на процес від посадки укорінених рослин до їхньої реалізації;

• середньооблікове число працівників, визначене розподілом відпрацьованої кількості людино-днів на кількість робочих днів у році;

• вихід рослин з 1 м. кв. інвентарної площі, у тисячах зрізаних квітів, розсади, горщиків з рослинами;

• доходи з 1 м. кв. інвентарної площі теплиць, у гривнях  від реалізації продукції, отриманої з цієї площі;

• прибуток з 1 м кв. інвентарної площі -   різниця між доходами і витратами. Характеризує ефективність використання оранжерейних приміщень;

Вихідною базою для планування діяльності квіткового підприємства є науково обґрунтовані нормативи як первинні елементи планування.
Так, при розробці:

розділу «Виробнича програма» використовують такі нормативи: норми розміщення і посадки рослин, довідник культурооборотів, норми виходу продукції з 1 м. кв. з вказівкою періоду реалізації, норми виходу продукції по товарних сортах;

розділу «План матеріально-технічного постачання» - норматив з висіву насіння культур і висадки живців, норми витрати матеріалів на культури: насіння, посадкового матеріалу, добрив, ядохімікатів;

розділу «План з праці і заробітної плати» - нормативна трудомісткість по культурах з розбивкою за розрядами, норми часу на роботи з квітництва, тарифні ставки, норми обслуговування виробничих площ, нормативи чисельності фахівців і службовців,  штати підприємства зеленого господарства;

розділу «План із собівартості» розраховують за нормативною собівартістю культур з розбивкою за статтями. По основних культурах складають калькуляції.

Основним документом обґрунтування головних показників фінансового плану квіткового господарства є виробничо-технологічні карти.

Організація міського зеленого господарства

Міське зелене господарство включає три тісно зв’язані між собою галузі:

a) 
зеленого будівництва - створення нових зелених об’єктів, реконструкція і капітальний ремонт існуючих об’єктів;

б) експлуатації

• нагляд та утримання зелених насаджень, що є важливою частиною загальної системи благоустрою міста;

в) виробничу - вирощування посадкового матеріалу для озеленення міста.

Витрати на будівництво і експлуатацію міських зелених насаджень загального користування фінансуються з міського бюджету. Виробничі підприємства зеленого господарства - розсадники, квітникарські й насінницькі господарства  покривають свої витрати з виручки від реалізації продукції.

Зелене господарство має  особливості,  обумовлені характером процесу вирощування рослин: довготерміновість виробничого процесу, що коливається від декількох тижнів до багатьох років (вирощування квітів, чагарників, дерев) і потребує значних оборотних коштів; сезонність у роботі підприємства; велике розмаїття продукції (дерева, чагарники, насіння, цибулини, квіти і т.п.), велика питома вага земляних робіт (обробка і підготовка ґрунту, копання ям і канавок, заготівля рослинної землі тощо).

Зелені насадження міст розподіляють на дві великі групи:

об’єкти озеленення загального користування
(парки, лісопарки, сквери, бульвари, сади, вуличні насадження). Ці насадження знаходяться в безпосередньому віданні органів міського благоустрою;

•   зелені насадження на територіях промислових підприємств, шкіл, лікарень, дитячих садків тощо є насадженнями обмеженого користування і експлуатуються відповідними відомствами. Однак організації, що відають міським благоустроєм, контролюють зберігання зелених насаджень, що належать різним відомствам, а також проведення робіт з озеленення.

Організаційна структура управління зеленим господарством в містах залежить від обсягів робіт з озеленення, місцевих традицій, і має такі форми: управління озеленення, управління або відділи благоустрою, трести зеленого будівництва, експлуатаційні контори (дільниці) з озеленення, окремі виробничі підприємства: розсадники, оранжерейно-квітникарські господарства та ін.

Соціальна структура зеленого господарства (співвідношення комунальних, орендних, акціонерних, приватних підприємств) в містах теж різна.

Слід сказати, що роботи із зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень в містах ведуть, як правило, комунальні підприємства. Що ж до виробничої галузі, тобто вирощування посадкового матеріалу для озеленення, квітів та вічнозелених рослин для прикраси приміщень, квітів для букетів, вирощування цибулин, рослин дикої флори та ін., то тут поряд з комунальними підприємствами все більшої ваги набувають акціонерні й приватні підприємства.

Комунальні підприємства з великим обсягом робіт із озеленення мають складну організаційну структуру. До їх складу входять управління та дільниці зеленого будівництва, організації з експлуатації зелених насаджень, виробничі підприємства.