Енциклопедія економіки

Склад та структура витрат на теплопостачання

До собівартості послуг підприємств теплового господарства включаються витрати на виробництво теплової енергії та гарячої води і подачу її споживачам.

Планування, облік і калькулювання собівартості підприємств теплового господарства проводиться за стадіями технологічного процесу – виробництво, розподіл, транспортування і за видами продукції - теплова енергія, гаряча вода.

До основного виду діяльності підприємств теплового господарства відносяться виробництво, розподіл і збут теплової енергії. На окремих підприємствах теплопостачання можуть бути тільки розподіл і збут теплової енергії.

При калькулюванні витрат в собівартості теплової енергії виділяються умовно-змінні витрати: “Паливо, електроенергія та покупне тепло”, що залежать від обсягів споживання теплової енергії (зима, літо); умовно-постійні витрати: всі інші, що не залежать від обсягів споживання теплової енергії.

Для планування та калькулювання собівартості теплової енергії здійснюється таке групування за статтями витрат:

1)  матеріали;

2)  паливо та енергія;

3)  покупна теплова енергія;

4)  роботи та послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;

5)  витрати на оплату праці;

6)  відрахування на соціальні заходи;

7)  витрати, пов’язані з підготовкою та освоєнням нових потужностей виробництва;

8)  витрати по утриманню та експлуатації устаткування;

9)  загальновиробничі витрати;

10)  загальногосподарські витрати;

11)  позавиробничі витрати.

Витрати на матеріали, паливо та енергію для технологічних потреб підприємств теплового господарства визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку норм витрат кожного виду матеріальних ресурсів, цін (тарифів) на них і запланованих обсягів виробництва. Зокрема, до цих витрат відносяться:

a)  витрати на матеріали для підготовки технологічного процесу (сіль, сульфовугілля, хімреактиви тощо)  відповідно до норм витрат, обсягів виробництва і цін на матеріали;

б) витрати на воду у тому числі на ту, що використовується для подачі гарячої води споживачам з урахуванням витрат на хімпідготовку, промивку фільтрів на стадії технологічної підготовки виробництва, підживлення котлоагрегатів відповідно до норм витрат, обсягів виробництва та цін на воду;

в) витрати на всі види палива  відповідно до  норм, розроблених на підставі відповідної технічної документації та цін на паливо. Перерахунок умовного палива в натуральні одиниці проводиться на підставі паспортних даних конкретного виду палива.

За статтею “Покупна теплова енергія” враховуються витрати на придбання теплової енергії від сторонніх організацій, що визначаються на підставі запланованих обсягів виробництва, умов укладених договорів і тарифів на теплову енергію.

Витрати на роботи та послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій визначаються на підставі запланованих обсягів виконання таких робіт (послуг), цін (тарифів) на них, а також умов укладених договорів.

Витрати на оплату праці плануються відповідно до штатного розпису підприємств теплопостачання, норм трудових витрат на проведення кожного виду робіт та нормативів обслуговування, тарифних ставок, відрядних розцінок, посадових окладів, надбавок і доплат, що передбачені чинним законодавством і обумовлені колективним договором, а також враховуються витрати на оплату праці позаштатних працівників.

Розмір відрахувань на соціальні заходи визначається на підставі норм відповідних відрахувань, визначених законодавством, та обсягу витрат на оплату праці.

Витрати, пов’язані з підготовкою та освоєнням нових потужностей виробництва (котельні, котли, теплові мережі тощо), визначаються на підставі кошторисів цих витрат, складених відповідно до умов технічної документації і нормативів проведення пускових робіт.

Витрати по утриманню та експлуатації устаткування враховуються на підставі:

·  витрат на повне відновлення та капітальний ремонт основних фондів у вигляді амортизаційних відрахувань від їх вартості;

·  вартості матеріалів, необхідних для проведення технічного огляду, обслуговування та експлуатації устаткування відповідно до норм їх використання;

·  вартості палива, енергії, води тощо, спожитих для забезпечення роботи виробничого устаткування;

·  вартості послуг допоміжних виробництв, пов’язаних з утриманням та експлуатацією устаткування;

·  витрат на проведення технічного огляду та поточного ремонту виробничого устаткування;

·  витрат на оплату праці робітників, які обслуговують устаткування, та відрахування на соціальні заходи від неї.

Загальновиробничі й загальногосподарські витрати плануються і враховуються у загальному порядку. До цих витрат на підприємствах теплового господарства, залежно від їх структури управління відносяться також  витрати на:

·  проведення робіт з контролю за фізико-хімічними параметрами виробництва теплової енергії, у тому числі тих, що проводяться сторонніми організаціями,  відповідно до вимог, передбачених діючими нормативними актами та витрат по їх забезпеченню;

·  проведення робіт з технічного обслуговування внутрішньобудинкових мереж та обладнання (промивка, наладка, паспортизація) у випадках:

виконання підприємствами теплового господарства – відповідно до правил і норм їх проведення та цін на матеріальні ресурси;

виконання організаціями, які експлуатують будинки або іншими організаціями,  відповідно до умов укладених договорів та встановлених розмірів відшкодування вказаних витрат;

·  витрати на касове обслуговування по прийманню платежів від населення  відповідно до обсягів платежів і розмірів плати за ці послуги;

·  витрати на переміщення робітників, пов’язані з виробничою необхідністю на підставі рішення керівника підприємства;

·  перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів, пов’язані з вимогами діючих нормативних актів щодо правил виробництв теплової енергії;

·  відшкодування витрат житловим організаціям по централізованому збору платежів від населення  відповідно до обсягів платежів і затвердженого у встановленому порядку розміру відшкодування;

·  утримання та благоустрій територій підприємств і санітарних зон.

Калькуляційними одиницями для підприємств теплового господарства є одна гігакалорія тепла.

Структура собівартості продукції (послуг), тобто співвідношення окремих елементів собівартості до загальної суми витрат на різних підприємствах теплопостачання не однакова. У цілому для цієї галузі характерна висока питома вага матеріальних витрат близько 80% і невелика питома вага витрат на оплату праці – 7%.

Отже, для зниження собівартості перш за все треба проводити заходи щодо скорочення витрат на паливо, воду, електроенергію тощо.

У табл. 21.2. наведена структура собівартості продукції (послуг) теплового господарства України.

Таблиця 21.2 - Структура собівартості продукції (послуг) теплового господарства України за 1998-2000 рр.

Формування ринкових механізмів функціонування і розвитку теплопостачання міст

Основами комерційної діяльності підприємств в умовах ринку є оперативна й господарська самостійність, самоокупність і рентабельність, самофінансування. На сучасному етапі розвитку економіки більшість з цих вимог в тепловому господарстві не задовольняються. Результат господарської діяльності (від реалізації обсягів тепла) є збитковим, причому сума збитків зростає з року в рік (і це при зменшенні обсягів реалізації), підвищується собівартість 1 Гкал, зростає рівень збитковості. Так, у 2000 р. рівень збитковості господарської діяльності в тепловому господарстві України становив майже 30%, фінансовий стан – кризовий.

Таке становище на підприємствах теплопостачання спричинилося під впливом багатьох технічних та економічних чинників. Це і високий рівень зносу виробничих фондів галузі, і використання застарілого малоефективного обладнання та відсталих технологій, і нераціональне використання ресурсів, високі питомі витрати тепла на власні потреби, втрати його в мережах, відсутність мотивації в енергозбереженні (як у виробників, так і у споживачів), недоліки діючої системи ціноутворення, і т. ін.

У тепловому господарстві система ринкових механізмів функціонування ще не склалася. У галузі необхідно сформувати нові економічні відносини, які б враховували особливості діяльності підприємств, що надають послуги теплопостачання.

Існуюча система енергозабезпечення промислових споживачів і населення є складною і малоефективною. Удосконалення діючої системи енергозабезпечення слід проводити за такими напрямками:

·  виробництво і використання високоефективного енергозберігаючого устаткування;

·  впровадження нових технологій;

·  пошук сучасних матеріалів;

·  удосконалення обліку і контролю;

·  наукове, фінансове й організаційне забезпечення.

З огляду на кризовий стан економіки, пов’язаний з ним дефіцит платіжного балансу і зростання зовнішньої заборгованості, необхідно здійснити широкомасштабні заходи, спрямовані на забезпечення потреб у ПЕР і зниження обсягів придбання їх за кордоном. Як на загальнодержавному, так і на муніципальному рівні це потребує розробки і впровадження:

·  програми структурної перебудови економіки, переоцінки пріоритетів у розвитку народного господарства;

·  комплексної програми енергопостачання і енергозбереження, галузевих і регіональних програм підвищення енергоефективності;

·  комплексного механізму стимулювання використання енергозберігаючих процесів і технологій;

·  системи державних стандартів на енергоспоживання і енергозбереження;

·  залучення іноземних інвестицій з метою технічного переоснащення енергетичного виробництва і структурної перебудови економіки.

Актуальність впровадження цих заходів обумовлена:

·  постійним збільшенням вартості послуг житлово-комунального сектора, обумовленим зростанням вартості первинних енергоресурсів;

·  використанням в експлуатації застарілих технологій і енергетичного устаткування, що відпрацювало свій ресурс;

·  відсутністю належного контролю над витратами енергоносіїв;

·  високими втратами енергії при виробництві й транспортуванні продукції по мережах енергопостачання.

Все це, поряд із необхідністю забезпечення життєдіяльності населення в умовах економічної кризи і недостатнього фінансування, потребує пошуку нових шляхів підвищення ефективності виробництва і в першу чергу енергозбереження. Одним з пріоритетних і перспективних напрямків є виробництво і використання високоефективного енергозберігаючого устаткування, удосконалення існуючих і впровадження нових технологій.

Основні напрямки виходу з кризової ситуації є такими:

подальший переважний розвиток і удосконалення централізованого енергопостачання і теплофікації;

вихід на новий якісний рівень поняття “централізоване теплопостачання” як цілого комплексу напрямків і заходів, таких як:

·  комбінування виробітку тепло - і електроенергії на ТЕЦ;

·  сполучення централізованого енергопостачання з децентралізованим на базі застосування автономних джерел енергії і міні-ТЕЦ;

·  розвиток централізованих і децентралізованих джерел;

·  впровадження низькотемпературних режимів теплопостачання, зниження витрат палива на виробіток тепло - і електроенергії.

Ефективність ринкової економіки обумовлена головним чином вільним ціноутворенням, коливаннями цін на товари під впливом закону попиту та пропозиції, що може мати місце, якщо у споживача є можливість зробити вибір з багатьох пропонованих товарів та послуг, а у продавця - вільно переводити засоби виробництва у ті сфери, де зростає потреба.

Однак комунальним підприємствам і, зокрема, тепловому господарству, притаманна природна монополія. Тому  підприємства, які надають послуги теплопостачання, характеризуються такими ознаками, що обумовлюють їх монопольне становище на даному ринку послуг:

•   використанням у ході технологічного процесу складної інженерної інфраструктури, що прив’язана до конкретної території (тепломереж);

•   безперервністю або строгою послідовністю процесів виробництва, передачі та споживання матеріальних носіїв послуги;

•   неможливістю для споживача відмовитися від отримання даних послуг на будь-який тривалий час;

•   неможливістю компенсації недовиробництва послуг в один період за рахунок більш інтенсивного їх виробництва в іншій;

•   необхідністю чіткої взаємоприв’язки на всіх стадіях виробничого процесу;

•   тісною залежністю організації виробничого процесу, потреби в потужностях та конкретних інженерних рішень від місцевих умов.

Таким чином, якщо не можна говорити про вільний вибір постачальників теплової енергії і доцільність створення паралельних структур у виробництві тепла, то поки що не може бути й мови про конкуренцію в цій сфері комунального господарства. А там, де немає конкуренції, не може й бути вільного ціноутворення. Розміром  цін у цій сфері управляє не закон попиту та пропозиції, а інтереси виробників послуг, і це природно, бо існуюча система державного регулювання діяльності монополії “штовхає” підприємства на самостійне виживання та пошук фінансових ресурсів для здійснення господарської діяльності. Це в першу чергу, пов’язано з підвищенням собівартості продукції, а отже і тарифу. Зменшення витрат на виробництво продукції монополісту не вигідне, бо при цьому знижується обсяг отриманого доходу.

Все це обумовлює проблему, яку можна сформулювати таким чином: прагнення підприємства теплового господарства підвищити свої доходи та прибуток від реалізації не знаходить умов для свого здійснення і часто призводить до зневажання інтересів споживачів послуг, до розтрати при використанні природних ресурсів. Діюча методика розрахунку тарифу на теплову енергію не в змозі вирішити це питання. Механізм обліку витрат не охоплює всіх нюансів діяльності теплового господарства і створює умови для необґрунтованого підвищення цін на тепло.

На величину тарифу продукції (послуг) теплопостачальних підприємств великий вплив  також має і система його формування.

Без здійснення  контролю за цінами природних монополій неможливо домогтися істотного зниження витрат на вироблені ними роботи, послуги. Cпроби аудиту витрат підприємств на товари, послуги, що включаються в оплату комунальних послуг населення, показали, наскільки тут великі резерви зниження витрат.

Існуюча методологія, що ґрунтується на затратному принципі, застаріла і справедливо критикується спеціалістами. Справді, формування тарифів на новий звітний період здійснюється на основі сформованих витрат, до яких включаються невиробничі витрати, і розраховані вони на основі старої нормативної бази, не враховують застосування сучасних матеріалів, машин, обладнання, техніки і технології. Застосовуються старі нормативи чисельності робітників, які розробляли під витратні принципи (штатна чисельність формувалася таким чином, щоб потім прийняти сумісників). Підприємства комунального господарства, маніпулюючи застарілою нормативною базою, дають на затвердження тарифи, які економічно не обґрунтовані.

Сьогодні існує система одноставочних тарифів на теплову енергію з традиційним державним регулюванням. Ця система полягає в наступному: заплановані витрати на виробництво, розподіл і збут теплової енергії, розраховані нормативним методом за статтями калькуляції (при неможливості нормування окремих елементів витрат, планування здійснюється на основі фактичних витрат в попередні роки або кошторису витрат), поділяються на прогнозований відпуск тепла – маємо собівартість однієї Гкал тепла; додається встановлений державою рівень рентабельності -  і отримуємо тариф (ціна за одну Гкал тепла). Потім у формування ціни втручається держава і встановлює для населення тариф на 20% (а в попередні роки на 40-60%) менше реальної вартості. Подальший розрахунок такий: із загальної суми розрахованих доходів віднімаються надходження, які очікувалися від населення, і отримують суму доходів, яка повинна надійти від промислових і прирівняних до них споживачів. Таким чином, промислова група споживачів повинна покрити 20 %  ( а в попередні роки 40-60%) вартості тепла для населення і забезпечувати прибуток теплопостачаючій організації. У результаті тарифи для промислової групи в 2 рази вищі за реальну вартість тепла. В умовах ринку повинні діяти єдині тарифи для всіх категорій споживачів теплової енергії.

У країнах з розвиненою ринковою економікою законодавчо заборонено відпускати однорідну продукцію різним категоріям споживачів за необґрунтовано різними цінами, тим паче використовуючи монопольний статус виробника. Крім того диференціація тарифів за категоріями споживачів націлює підприємство не на підвищення ефективності роботи, а на вибір “вигідного” споживача, що не сумісно з економічними методами господарювання.

Враховуючи, що до реформи в механізмі функціонування економіки  ціни, тарифи, ставки були лише засобом господарського розрахунку і економічної статистики, в сьогоднішніх умовах передбачається, що ціни  відіграватимуть роль регулятора економічних перетворень у галузі і нести в собі вагому економічну інформацію, здатну створити зовнішнє середовище для конкуренції виробників житлово-комунальних послуг.

При введенні нової цінової і тарифної політики в ЖКГ необхідно керуватися комплексним підходом, реалізація якого сприяла б зміні існуючої раніше моделі господарської системи, оздоровленню механізму фінансування, створила б умови для подальшого розвитку реформи. Важливим тут є реформування політики ціноутворення в комунальних підприємствах,  впровадження дво - або триставочного тарифу за поставлену теплоенергію.

Обов’язковою умовою багатоставочного тарифу є наявність приладів обліку.

Слід сказати, що питання про встановлення лічильників  широко відображується в спеціальній літературі. Щодо встановлення лічильників є і прибічники, і противники. Так,  Г.А. Нейман вважає, що комерційний облік тепла і теплоносія дозволить вирішити декілька завдань:

1)  споживач при аналізі показників приладів проводить заходи щодо скорочення споживання тепла і втрат води з мережі, досягаючи економії. Витрати на встановлення лічильника в середньому “окупаються” за 2,5-3 роки. Економія, що досягається при установленні теплолічильників, виникає в результаті отримання споживачем реальної можливості вимірювати свої витрати тепла конкретними цифрами лічильника замість “нормативних” необмежених гігакалорій;

2)  із встановленням вузлів обліку покращиться теплопостачання міста, бо виявляться витікання води з мереж, стабілізується гідравлічний режим роботи теплових мереж, зменшаться втрати на виготовлення підпитної води, покращиться екологічний стан у місті;

3)  аналіз показників приладів обліку дозволяє планувати поточні і капітальні ремонти обладнання центральних теплових мереж, що призведе до значної економії коштів.

На сьогоднішній день зрозуміло, що теплопостачаючі підприємства не мають змоги платити за встановлення лічильників всім споживачам, бо знаходяться на межі “виживання”. Г.В. Глаженков запропонував: “У квартирах муніципального житлового фонду, де проживають сім’ї з доходом нижче встановленого прожиткового мінімуму, прилади обліку встановлюють за рахунок коштів місцевих бюджетів. Сім’ї з доходом більше прожиткового мінімуму, але не більше ніж в 2 рази, можуть придбати і встановити прилади обліку в розстрочку, за умови підписання договору з комунальною організацією. Оплата може здійснюватися у вигляді помісячних внесків”.

Існує протилежна думка А.І. Кухановича з питання встановлення лічильників. Він стверджує, що введення лічильників прискорить агонацію централізованих систем теплопостачання, бо в 1,5-2 рази зменшить надходження коштів “від реалізації”. Облік спожитих енергоресурсів загострить проблему і не дозволить списувати на споживачів понаднормативні втрати в мережах і на джерелах тепла.

Розглянемо впровадження багатоставочного тарифу. Сутність двоставочного тарифу полягає в тому, що споживачі оплачують витрати на виробництво і транспортування теплової енергії двома частинами: змінну частину витрат складає плата за використану  теплову енергію в Гкал, а постійну частину витрат – щомісячні платежі за підключену потужність (Гкал/год.). Основою для розрахунків постійної частини тарифу є договір, де вказана потужність, необхідна споживачеві. Таким чином, незалежно від кількості наданих послуг теплопостачальне підприємство забезпечує беззбитковість свого існування.

При введенні двоставкового тарифу є як позитивні сторони, так і негативні. До позитивних належать такі: знижується потреба в кількості теплопостачання в райони, які найбільше його споживали, підвищується якість і надійність теплопостачання, з’являється зацікавленість споживачів у економії паливно-енергетичних ресурсів, забезпечується беззбитковість теплопостачального підприємства.

До негативних факторів можна віднести: можливість введення двоставкового тарифу тільки при наявності відповідного вимірювального обладнання; складність і непрозорість встановлення тарифу полягає в тому, що споживач не має змоги переконатися у відповідності умовно-постійної частини двоставочного тарифу  реальним показникам. Результатом введення такого тарифу повинно стати зниження витрат енергоресурсів на одиницю підключеного теплового навантаження.

Двоставочні тарифи виправдали себе в розвинутих країнах, де дозволили зменшити витрати енергоресурсів на 40%, покращуючи якість теплопостачання і комфортність житлових будівель.

Існуючий витратний метод формування тарифів не стимулює комунальні підприємства до підвищення ефективності діяльності, бо зменшення витрат призводить до зниження тарифу, тоді як зростання витрат компенсується збільшенням тарифу.

Враховуючи розглянуті вище проблеми, постає необхідність поетапного здійснення реформи цін і тарифів на підприємствах теплопостачання в умовах економії паливно-енергетичних ресурсів.

Недоліки старого механізму ціноутворення роблять завдання формування методологічних підходів до механізмів ціноутворення одним з найбільш серйозних і актуальних для галузі.

Треба наголосити на тому, що побудова сучасного суспільства з розвиненими ринковими відносинами і проведенням реформ у сфері житлово-комунального господарства в умовах загальної економічної кризи пов’язана з великими труднощами, що обумовлюється як об’єктивними, так і суб’єктивними обставинами. Шляхи виходу із ситуації, що склалася на сьогодні, вже відомі. У першу чергу, це повсякденна  наполеглива робота всіх рівнів влади, всіх зацікавлених сторін – від замовника до виробника комунальних послуг, що має бути націлена на вирішення завдання зниження собівартості корисного відпуску кожної Гігакалорії теплової енергії; удосконалення організації нормування і оплати праці; підвищення надійності системи теплопостачання споживачів; удосконалення управління фінансами.

Формування нових економічних відносин  у сфері теплопостачання має враховувати особливості діяльності підприємств, які виробляють та надають тепло. До них слід віднести:

·  природний монополізм;

·  нерозривність, взаємозв’язок та послідовність технологічних процесів виробництва, транспортування та споживання послуг;

·  складність інженерної інфраструктури, що відноситься до конкретної території, залежність організації виробництва від місцевих умов;

·  неможливість для споживача компенсації ненаданих послуг в один період за рахунок більшого обсягу в інший період.

У зв’язку з цим діяльність підприємств теплопостачання потребує ефективного регулювання з боку держави і місцевих органів влади, яке включає:

·  формування виробничих та інвестиційних програм на основі перспективних схем теплопостачання міст і населених пунктів;

·  щорічне тарифне регулювання з урахуванням скорочення свідомо нераціональних витрат, прозорість формування тарифів;

·  проведення моніторингу діяльності підприємств;

·  забезпечення обліку і регулювання споживання основних комунальних послуг, що дасть можливість здійснити перехід від оплати за нормативами споживання до оплати згідно з показниками приладів обліку;

·  економічно обґрунтований розвиток схем теплопостачання населених пунктів.

Треба провести поетапне перетворення комунальних підприємств з теплопостачання у відкриті акціонерні компанії.

Для формування ефективного ринкового механізму функціонування комунальної теплоенергетики необхідно прийняти ряд нових законодавчих актів та змін до чинних законів, цільову програму стабілізації роботи та розвитку комунальної теплоенергетики України.

Питання для обговорення

1.  Якими факторами обумовлені обсяги й структура споживання

теплової енергії в містах та інших населених пунктах?

2.  Дайте характеристику систем теплопостачання: місцевих

(автономних), централізованих. Назвіть їх переваги та недоліки.

3.  Назвіть основні елементи теплопостачання та їх класифікацію.

4.  Які основні функції підприємств теплопостачання?

5.  Дайте визначення виробничої програми підприємства

теплопостачання. Назвіть її основні показники та вимірники.

6.  Які особливості складу та структури собівартості продукції

(послуг) теплопостачання?

7.  Назвіть основні заходи  щодо формування ринкових механізмів

функціонування підприємств теплопостачання.