Водні ресурси
Найбільшим споживачем енергії в містах є промисловість, на долю якої припадає 80-50 % усіх витрат енергії. Житлово-комунальне господарство за обсягом споживання енергоносіїв посідає третє місце в Україні, щорічно витрачаючи близько 10 млрд. кВт. год. електроенергії і майже 8 млрд. м3 газу.
Витрати енергії в містах забезпечуються як централізованими енергосистемами, що надають містам електроенергію, газ, тепло (у вигляді гарячої води та пари), так і окремими підприємствами – виробниками електроенергії, тепла. Крім того, значне місце в енергетичному балансі міст все ще належить безпосередньому спалюванню палива в індивідуальних печах та грубах.
Основним видом енергії, що споживається житлово – комунальним господарством, є електрична. Більшу частину електроенергії міста одержують від регіональних і загальнодержавних енергосистем (державні й акціонерні обленерго). Деякі міста мають свої електричні станції (як правило, відомчого підпорядкування - промислових підприємств – гігантів), що обслуговують виробничі й соціально – побутові потреби тільки даного міста. У своїй більшості це старі виробництва; нові комунальні електричні станції в наш час не будують з огляду на їх нерентабельність. Будівництво комунальних електричних станцій може бути виправдано лише в тих населених пунктах, які з якоїсь – причини не можуть бути приєднані до енергосистеми.
Основними господарствами, що забезпечують міста електроенергією, є міські електричні мережі. Структура споживання електроенергії в комунальному господарстві приблизно є такою (в %): освітлення будівель(житлового й нежитлового призначення) - 72, освітлення вулиць - 6, міський електротранспорт (трамвай, тролейбус, метрополітен) - 5, водопостачання та водовідведення - 15, інші - 2.
Теплофікація, або централізоване теплопостачання здійснюється на базі комбінованого виробництва електроенергії і тепла теплоелектроцентраллю (ТЕЦ), а також від центральних котелень. Теплофікація від ТЕЦ, порівняно з теплопостачанням від центральних котелень має більш високий коефіцієнт використання палива, краща в санітарно – гігієнічному відношенні і, крім того, є засобом підвищення економічності теплових електричних станцій.
Енергетична програма України з огляду на енергетичні потреби господарства спирається в першу чергу на енергозбереження. Це обумовлено тим, що в Україні зберігаються і використовуються енергоємні технології виробництва. У порівнянні з розвинутими країнами Західної Європи витрати енергоресурсів в Україні на виробництво одиниці продукції в 8-10 разів більші. Виходячи з цього, діяльність по зниженню витрат енергоресурсів віднесена державою до числа стратегічних.
Аналіз закордонного досвіду дозволяє зробити висновок, що питання енергозбереження і впровадження енергозберігаючих технологій повинні стимулюватися і строго регулюватися державою, спеціальними законами і нормативними актами. Це дозволить привести в дію економічні, правові й адміністративні важелі, спрямовані на стимулювання економічного використання паливно-енергетичних ресурсів, і тим самим сприяти зниженню енергоємності валового продукту України, забезпеченню безперебійного і якісного енергопостачання житлової сфери.
Структуру енергопостачання міст формують споживачі енергії і процеси, що споживають енергію. Практично у всіх містах України склалася система централізованого електро - і теплопостачання на базі міських комунальних і районних електростанцій і котельних установок різноманітного типу.
Концепція забезпечення і стабільного енергопостачання народного господарства України електричною і тепловою енергією включає такі основні складові:
· Технічне переозброєння і реконструкція існуючих електростанцій, опалювальних котельних, електричних і теплових мереж;
· Орієнтація на забезпечення енергетичним устаткуванням вітчизняного виробництва;
· Подальший розвиток теплофікації і комбінованого виробітку теплової та електричної енергії на ТЕЦ, розвиток когенерації;
· Розширення обсягів використання нетрадиційних і поновлених джерел енергії.