Енциклопедія економіки

Водопровідно-каналізаційне господарство є однією з найважливіших і найбільш матеріало - та енергомістких галузей комунального господарства України.

Централізованими системами водопостачання забезпечені всі міста України і 89% селищ міського типу. Системи централізованого водовідведення мають 94% міст і 46% селищ.

Потужності комунальних та відомчих водопроводів складають понад 14,3 млн. куб.м на добу, що забезпечує середньодобове водоспоживання на 1 міського мешканця в обсязі 326 літрів. Близько 30% загального водоспоживання задовольняється за рахунок підземних джерел.

Потужності комунальних очисних споруд каналізації складають  11,5 млн. куб.м стічних вод на добу. 98% стоків, що пройшли очисні споруди, підлягають біологічній очистці.

Експлуатується понад 67,4 тис. км водопровідних мереж і водоводів, 25,7 тис. км. каналізаційних мереж і колекторів. З них майже 20% з амортизовано, в аварійному стані знаходиться 4,5 тис. км водопровідних і 1,45 тис. км каналізаційних мереж.

У 231 міському населеному пункті, де споживається 17% всієї води, що подається, її якість за окремими фізико-хімічними показниками не  відповідає вимогам діючого стандарту.

У 130 містах і 45 селищах міського типу здійснюються скиди забруднених стічних вод. Через перенавантаження систем очисних споруд каналізації тільки в басейн р. Дніпро щодобово скидається понад 2,0 млн. куб. м. забруднених стічних вод.

Існують проблеми щодо забезпечення питною водою населення сіл, де практично відсутні системи централізованого водопостачання та каналізації. Водопостачання в них в основному здійснюється з шахтних колодязів, які забруднені пестицидами, гербіцидами, азотними добривами та ін.

Міжнародний досвід свідчить, що вирішити проблему поліпшення якості питної води можна тільки на основі комплексного підходу, охоплюючи всі аспекти виробничо-господарської діяльності і перш за все забезпечення якості води в джерелах водопостачання. Прикладом може служити досвід експлуатації північно-американських озер, річок Сени у Франції, Темзи в Англії і Рейну в Германії.

Узагальнення способів освітлення води і видалення з неї органічних добавок за кордоном свідчить, що в умовах підвищеної антропогенної дії на джерела водопостачання особливістю водоочисних станцій є багатоступеневе очищення води з використанням повільнодіючих фільтрів, тонкошарових модулів, вугільних фільтрів, преаераторів, поліелектролітів та озонаторів.

Широко розповсюджено використання підземних і підруслових вод, застосування індивідуальних та локальних пристроїв для очистки води та ін.

У 1991 р. в Україні розпочалося виконання державної програми “Питна вода” за трьома напрямками:

• забезпечення населення чистою артезіанською водою з існуючих запасів і дослідження можливості розширення її використання (у тому числі за рахунок кондиціонування підземної води);

• створення та впровадження пристроїв для отримання якісної питної води;

• інтенсифікація діючих і розробка нових технологій отримання чистої питної води на водопровідних станціях України.

У рамках державної програми “Економія води” проводиться робота по створенню водолічильників, регуляторів тиску, датчиків, запірної арматури.

На заводах України налагоджуються  виробництво озонаторного обладнання та автоматизованої хлораторної апаратури, сорбційного та фільтрувального обладнання, селекативних мембран, активованого вугілля, флокулянтів, контрольно-вимірювальних приладів.

Галузеві інститути досліджують проблеми більш ефективного забору води з гірських джерел, підруслових вод, створення модульних очисних установок та обладнання для зневоднення осадків та ін.

Удосконалюється економічний механізм водокористування в комунальному господарстві України. Разом з органами міського самоврядування розробляються довгострокові програми будівництва систем і об’єктів для підвищення якості питної води та припинення забруднення водних об’єктів міськими стічними водами, впровадження систем обліку та регулювання водоспоживання. Держжитлокомунгосп України розробив концепцію Національної програми забезпечення населення України якісною питною водою, мета якої - реалізація в найкоротші строки права населення України на споживання якісної питної води.

Ця концепція, зберігаючи принцип централізованого забезпечення споживачів водою нормативної якості в обсязі діючих норм, базується на таких основних положеннях:

• впровадження комплексу економічних, юридичних та науково-технічних заходів щодо захисту водного басейну;

• приведення технологічного складу діючих і тих, що проектуються, очисних споруд у відповідність до сучасного стану джерел водопостачання;

• пріоритетне використання для питного водопостачання підземних вод;

• розвиток систем централізованого водопостачання для забезпечення потреб у питній воді сільського населення;

• оперативне впровадження індивідуальних та локальних пристроїв для очистки води і налагодження випуску води у пляшках та пакетах.

Проводиться робота з розробки закону про безпечну питну воду, в якому будуть передбачені умови для забезпечення правової основи регулювання відносин у сфері господарсько-питного водопостачання, розподіл компетенції та відповідальності державних органів законодавчої та виконавчої влади, прав та обов’язків володільників водопроводів та споживачів води, організацій, які відають джерелами водопостачання, законодавчого регулювання якості питної води, створення економічного механізму для  поліпшення водопостачання України.