Єдина національна валюта замість декількох конкуруючих валют
Особливо слід зазначити, що вимога волі банківської діяльності в той час цілком і повністю зводилося до вимоги дозволити комерційним банкам випускати банкноти, деноміновані в єдиній офіційній національній валюті. Наскільки мені відомо, можливість випуску комерційними банками різних валют ніколи не розглядалася. Це, звичайно, випливало з подання, відповідно до якого можна використовувати тільки банкноти, розмінювані на золото й срібло. Банкноти, не забезпечені стандартною кількістю дорогоцінного металу, здалися б попросту зовсім марними.
Найстарший законний довід на користь волі банківської емісії, однак, втратив чинність у той момент, коли розмін банкнот, що випускаються, став здійснюватися не на золото або срібло, за підтримку запасу яких кожний окремий емісійний банк несла повну відповідальність, а в одиницях "законних платіжних коштів", що поставляється привілейованому центральним емісійним банком, що був фактично зобов'язаний забезпечувати готівка, необхідну для погашення банкнот, що випускаються приватними емісійними банками. Виникнення такої зовсім збиткової системи був відвернений (принаймні, у частині емісії банкнот, але не чекових депозитів) шляхом заборони емісії приватних банкнот.
Вимога вільної банківської діяльності (тобто вільної емісії банкнот) ґрунтувалося, по більшій частині, на тім, що банки змогли б завдяки цьому надавати більше великі й дешеві кредити. По цій же причині проти її виступали ті, хто розумів, що результатом буде інфляція, хоча, щонайменше, один захисник вільної емісії банкнот відстоював її з іншої причини: "...те, що називається вільною банківською діяльністю, приведе до повного вилучення з обігу банкнот у Франції. Я хочу дати кожному право випускати банкноти, щоб ніхто не захотів більше приймати ніяких банкнот" (Н. Chernuschi [9], цит. по L. v. Mises [47], р. 446; див. - також: V. С. Smith [55], р. 91). Ідея, зрозуміло, полягала в тому, що неминуче зловживання правом емісії, тобто випуск такої кількості банкнот, що банки не могли б викупити за рахунок власних резервів, привело б до їхнього провалу.
Остаточна перемога прихильників централізації національної емісії була, однак, на ділі зм'якшена одною поступкою тим, хто був зацікавлений, насамперед, у дешевому банківському кредиті. Вона складалася у визнанні обов'язку привілейованого емісійного банку постачати комерційні банки будь-якою кількістю банкнот, що буде потрібно їм при погашенні депозитів до запитання, значимість яких швидко росла. Це рішення або, скоріше, визнання практики, у яку втяглися центральні банки, викликало до життя вкрай невдалу гібридну систему, у якій відповідальність за підтримку загальної грошової маси була фатальним образом поділений так, що ніхто не міг ефективно неї контролювати.