Правительства - головне джерело нестабільності
Ми маємо свідоцтво компетентного й авторитетного економіста, ні в якій мері не далекого новітнім поглядам, про те, що протягом останнього десятиліття (1962-1972), коли прихильники "точного настроювання" грошової політики придбали вплив, що, ми сподіваємося, вони вже ніколи не будуть більше мати, основна частина коливань в економіці була наслідком бюджетної й грошової політики. (О. Eckstein [14], особливо р. 19: "За традицією теорія стабілізації розглядала капіталістичну економіку, засновану на приватній власності, як механізм, що створює коливання... Зараз немає сумнівів у тім, що головним джерелом нестабільності є правительство". І р. 25: "Темпи інфляції (у США, у період 1962 - 1972 р.) були б значно нижче, реальний ріст - равномернее, загальний рівень безробіття змінилися б мало, його перепади були б умереннее, а умови наприкінці цього періоду дозволили б уникнути введення контролю за заробітною платою й цінами".) Безумовно, не можна затверджувати, що період після відмови від напівавтоматичного регулювання грошової маси в цілому виявився більше стабільним або вільним від порушень у сфері грошового обігу, чим періоди панування золотого стандарту або фіксованих обмінних курсів.
Нашому погляду дійсно відкриються зовсім інші економічні перспективи, створені вільним випуском конкурентних валют, коли ми зрозуміємо, що при такій системі те, що вважається зараз грошовою політикою, стане непотрібним і навіть неможливим. Емісійні банки, керовані єдино прагненням до вигоди, повинні в чинність цього служити суспільним інтересам краще, ніж коли-або робило або могло б робити будь-яка установа, спеціально призначене для цього. Не буде існувати кількості, що піддається точному визначенню, грошей у країні або регіоні й буде небажано, щоб приватні емітенти різних валют прагнули до чого-небудь, крім можливо більшого підвищення сукупної вартості своєї валюти, що публіка готова тримати при даній цінності її одиниці. Якщо ми праві в тім, що, будь у людей вибір, вони зволіли б валюту, очікувана купівельна спроможність якої залишається стабільної, то тоді в нас буде краща валюта й більше стабільні умови для бізнесу, чим існували коли-або колись. Головна мнима слабість ринкової системи - повторювані періоди масового безробіття - завжди відзначалася соціалістами й іншими критиками як непрощенний дефект, внутрішньо властивому капіталізму. (Тривала депресія 30-х років, що викликала пожвавлення марксизму, що, імовірно, сьогодні був би без її мертвий, повністю викликана помилковою грошовою політикою правительств як до, так і після кризи 1929 р.)
На ділі ж це є цілком результат дій правительства, що перешкоджає приватним підприємствам вільно працювати й забезпечувати себе грошима, що гарантують стабільність. Як ми бачили, немає ніяких сумнівів, що вільне підприємство було б здатне забезпечити гроші, що гарантують стабільність, і що прагнення до індивідуальної вигоди підштовхувало б до цьому приватні фінансові інститути, якби їм це було дозволено. Я не впевнений, що частка підприємництво повинне прийняти на озброєння саме той спосіб виконання завдання, що я запропонував, але я схильний думати, що за допомогою звичайної процедури відбору всього самого вдалого, воно своєчасно виробить ще більш ефективні рішення цих проблем, чим можна передбачати сьогодні.