Відповідальність за безробіття знову лягає на профспілки
Позбавлення правительства можливості протидіяти наслідкам монополістичного підвищення заробітної плати й цін шляхом збільшення грошової маси перемістить відповідальність за повне використання ресурсів туди, де вона й повинна бути, тобто туди, де приймаються рішення, що служать дійсною причиною їхнього недовикористання: я маю на увазі монополістів, що домовляються про ставки заробітної плати й ціни.
Настав час зрозуміти, що спроби використовувати інфляцію для боротьби з безробіттям, породжуваної монополістичними діями профспілок, просто відсувають збільшення безробіття до того моменту, коли темпи інфляції, необхідні для підтримки зайнятості шляхом безперервного збільшення грошової маси, стануть нестерпними. Ніж скоріше ми унеможливимо прийняття таких шкідливих мір (імовірно, неминучих, поки правительство має фінансову владу їх уживати), тим краще буде для всіх, кого це стосується.
Пропонована схема обіцяє в дійсності щось більше, ніж просто запобігання інфляції й дефляції в точному значенні цих термінів. Не всі зміни в загальному рівні цін викликаються змінами грошової маси або її нездатністю адаптуватися до зрушень у попиті власників на гроші, а тільки такого роду зміни й можуть називатися, власне кажучи, інфляцією або дефляцією. Правда, у наші дні малоймовірні масштабні одночасні зміни в пропозиції багатьох важливих товарів. Це траплялося, коли коливання в розмірах урожаю могли викликати недостачу або надлишок більшості головних видів продовольства й тканин. І навіть сьогодні, бути може, у воєнний час в острівним або обложеним ворогами країні можна собі представити гострий недолік (або надлишок) продуктів, на виробництві яких спеціалізується країна. Принаймні, якби індекс товарних цін, від якого залежали б розміри емісії в країні, ґрунтувався головним чином на внутрішніх цінах, те така практика могла б приводити до змін у пропозиції грошей, спрямованим на нейтралізацію цінових коливань, викликуваних негрошовими факторами.