Сутність підприємництва та його основні види
Ринкова система є системою вільного підприємництва. Вона являє собою складний механізм координації, який діє через систему цін та ринків; механізм зв’язку, що служить для об’єднання дій мільйонів різних індивідів; має певний внутрішній порядок та підлеглість певним закономірностям.
У ринковій економіці немає адміністративного контролю виробництва та споживання. Функції контролю тут виконує механізм конкуренції. Конкурентна ринкова система стимулює технічний прогрес. Застосування технологій, що приводять до скорочення витрат на виробництво, дає підприємству (фірмі) можливість одержати додатковий прибуток. Більше того, конкурентна ринкова система створює обстановку, що сприяє швидкому розповсюдженню нової технології. Конкуренти мають наслідувати приклад найпрогресивнішої фірми, в протилежному випадку їх очікують збитки і навіть банкрутство.
Ринкове господарство являє собою господарство економічно уособлених, самостійних виробників, які орієнтуються у своїй діяльності на ринок. Скільки і яких товарів виробляти, за якими цінами їх продавати, куди вкладати капітали - все це визначається не розпорядженням зверху, а механізмом попиту та пропозицій, нормою прибутку, курсом акцій, курсом валют та ін.
Ринкова економіка не залишається незмінною, вона змінюється з розвитком суспільства. На сьогодні в багатьох індустріально розвинутих країнах функціонує соціальна ринкова економіка, що включає соціальну захищеність трудящих та гарантує нормальні умови існування кожній людині. Cоціальна ринкова економіка забезпечує також захист споживача від свавілля підприємців, застосовуючи антимонопольну політику, певне регулювання економіки з боку держави. При цьому ринкова економіка зберегла свої основні риси: свободу приватного підприємництва, конкурентність, орієнтацію на прибуток.
Суб’єктами ринкової економіки є приватні власники, але ними можуть бути і колективні власники, і групи власників, і орендарі.
Підприємницька діяльність в Україні регулюється Законом “Про підприємництво”, що введений в дію в 1991 році. Згідно з цим Законом підприємницька діяльність визначається як ініціативна самостійна діяльність громадян та їх об’єднань, спрямована на отримання прибутку. Згідно із законом розрізняють дві форми підприємницької діяльності: індивідуальне підприємництво громадян і підприємництво юридичних осіб.Основним критерієм цього вирізнення є використання найманої праці. Підприємницька діяльність, що здійснюється без залучення найманої робочої сили, вважається індивідуальною трудовою діяльністю. При необхідності підприємець використовує труд своєї сім’ї. Однак це не означає, що він діє ізольовано і не може залучати до своєї господарської сфери інших підприємців. На основі громадянсько-правових договорів підряду, перевезень, купівлі-продажу, позики, зберігання та ін. він здійснює будь-які операції, не заборонені законом.
Підприємець може відкривати рахунки в банку, виконувати безготівкові розрахунки, користуватися банківськими позиками, мати товарний знак або знак обслуговування. Він хоч і спрощено, але веде бухгалтерський облік, розраховує суму отриманих доходів і сплачує податки. Однак майно, призначене для господарської діяльності, не відокремлене від іншого майна підприємця. Звідси випливає і форма відповідальності - стягнення за зобов’язаннями підприємця може бути звернуто на все його майно ( за винятком деякої його частини). На майно, виділене для господарської діяльності, може бути звернуто стягнення за борги, не пов’язані з підприємництвом. Відсутність найважливішої ознаки - відокремленість майна, необхідного для господарської діяльності не дозволяє віднести індивідуальну трудову діяльність до такої форми, як підприємство.
Друга форма підприємництва - підприємницька діяльність юридичних осіб, тобто підприємств. Тут підприємницька діяльність ведеться з використанням найманої праці, а підприємство як суб’єкт господарської діяльності має всі ознаки юридичної особи: відокремлення майна, відповідальність за зобов’язаннями цим майном, виступ від свого імені, наявність розрахункового рахунку в банку і самостійного бухгалтерського балансу. Організаційно - правовими формами підприємства є державні й муніципальні підприємства, а також нові ринкові форми - товариства та акціонерні товариства, індивідуальні (сімейні) приватні підприємства.
Державні й муніципальні підприємства засновані на державній власності, тоді як недержавні - на колективній власності (загальній пайовій або сумісній). Виняток складає індивідуальне (сімейне) приватне підприємство.
Товариство являє собою об’єднання громадян чи юридичних осіб (або тих і інших) для сумісного ведення господарської діяльності. Особливість цих форм полягає в тому, що особиста участь у діяльності товариства обов’язкова, а число членів невелике. Учасники товариства не можуть бути одночасно учасниками інших аналогічних організацій на відміну від засновників акціонерних товариств. Розрізняють повні й командитні товариства.
Повне товариство виникає, якщо його учасники утворюють власність, що відокремлена від товаришів. Кожен з них вносить вклад у будь-якій формі, і таким чином формується так зване складочне майно, що в подальшому поповнюється за рахунок отриманих доходів, додаткових пайових внесків та інших джерел. Частки учасників, як правило, відповідають вартості внесених товаришами вкладів, хоч договором може бути передбачено інше - частки можуть враховувати ступінь особистої участі кожного товариша в сумісній підприємницькій діяльності. Повне товариство вирізняє невелика кількість учасників, звичайно фізичних осіб.
Повне (відкрите) товариство передбачає, що кожний товариш особисто бере участь у справах товариства і несе повну відповідальність за його зобов’язаннями не тільки вкладеним капіталом, але і всім своїм майном.
Командитне товариство - об’єднання, що складається з повних товариств, які несуть відповідальність тільки в межах свого вкладу. Керують товариством і здійснюють його представництво, як правило, повні товариші. В Україні мають місце і товариства з обмеженою відповідальністю.
Товариство з обмеженою відповідальністю являє собою форму об’єднання окремих капіталів у загальний. Учасники товариства несуть відповідальність за його зобов’язаннями тільки своїм вкладом, а не всім своїм майном, тобто несуть обмежену відповідальність. Учасники товариства володіють кількістю голосів пропорційно розміру їх частки в статутному капіталі.
Для товариств з обмеженою відповідальністю немає тих обмежень по використанню найманої праці, які існують, наприклад, у кооперативі. Від акціонерного товариство з обмеженою відповідальністю відрізняється тим, що в ньому кожний член має свою частку, але не має цінних паперів акціонерного товариства. При виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому сплачують вартість, що пропорційна його паю в товаристві. У той же час тут ведеться справа з конкретними людьми, а не з анонімними держателями акцій. Пай не може передаватись або бути проданим іншій особі без дозволу пайовиків. Товариство не зобов’язане публікувати відомості про результати своєї діяльності, тоді як акціонерне товариство зобов’язане це робити.
Для заснування товариства з обмеженою відповідальністю необхідно укласти установчий договір, в якому вказуються сторони договору, мета створення товариства, юридичний статус, місце знаходження, статутний капітал та порядок його формування, розподіл доходів, обов’язки сторін за договором. Другим документом є статут. Державою встановлюється мінімальний статутний фонд для гарантії інтересів клієнтів і кредиторів. Частина вкладів у статутний фонд може бути внесена у формі матеріальних цінностей (автомобілі, земельні ділянки, ліцензії). Керують товариством з обмеженою відповідальністю і здійснюють його представництво директори, яких обирають на зборах засновників товариства. Дозволяється призначення одного або декількох директорів, які індивідуально або колективно представляють товариство. Бувають випадки, коли товариство представлено довіреною особою (прокуристом). Рішення щодо питання представництва має бути відображено в установчому договорі.
Кооператив - це товариство, діяльність якого спрямована не на отримання доходів, а на надання допомоги та сприяння членам товариства. Для цієї форми характерно встановлення тісного зв’язку членів кооперативу з самим кооперативом. Кожний член кооперативу має в управлінні підприємством один голос, незалежно від розміру внесеного ним паю і повинен працювати в ньому.
Кооператив обмежує комерційну діяльність, оскільки немає зацікавленості в його членів внести великий пай, найняти робітників. Разом з тим кооператив являє собою найдемократичнішу форму колективного підприємництва. Кооперативне підприємство працює ефективно там, де потрібне самозабезпечення послугами й товариська допомога. Для заснування кооперативу треба в письмовій формі укласти договір, який називається статутом, мати письмові заяви про вступ до кооперативу перших членів, а також зареєструвати кооператив. Статут визначає умови вступу до кооперативу і називає номінальні суми паїв. Він регламентує також порядок виборів і склад правління, порядок скликання загальних зборів і голосування членів кооперативу.
Керує кооперативом і здійснює його представництво правління, що обирається, як правило, загальними зборами членів кооперативу. Права членів кооперативу реалізуються на загальних зборах, які треба проводити не менше одного разу на рік. Рішення загальних зборів приймаються, як правило, простою більшістю голосів.
Акціонерне товариство - це товариство, в якому частка кожного учасника-володаря виражена у цінних паперах - акціях, а право голосу в управлінні підприємством пропорційне кількості акцій, які він має.
Акціонерне товариство має статутний фонд, під який випускаються акції. Загальна номінальна вартість акцій повинна дорівнювати сумі статутного фонду.
Існує два типи акціонерних товариств: відкриті й закриті.
Закрите акціонерне товариство - це фірма, акції якої розповсюджуються серед певного кола осіб шляхом закритої підписки. Акції, що засвідчують право власності, не можна перепродавати. Володарями акцій стають, як правило, члени трудового колективу, а також працівники суміжних підприємств.
Відкрите акціонерне товариство - це фірма, акції якої розповсюджуються за відкритою підпискою. Купити акцію і стати акціонером може кожна людина. Це найбільш поширений тип акціонерного товариства.
Вищим органом управління акціонерного товариства є загальні збори акціонерів, до виключної компетенції яких належить: внесення змін до статуту та статутного капіталу, вибори директорів, затвердження річних результатів діяльності.
Протягом часу між загальними зборами вищим органом управління товариством є Рада директорів. Директори обираються на два роки і можуть переобиратися. Серед числа директорів збори призначають генерального (виконавчого) директора, або президента товариства. Рада директорів затверджує склад правління товариства. Правління є виконавчим органом. Воно керує діяльністю товариства протягом часу між зборами акціонерів і засіданнями Ради директорів.
У ряді країн закон передбачає обов’язкове створення спостережної Ради, що контролює роботу правління.
Акціонерному товариству надають перевагу в тих випадках, коли у створенні товариства бере участь велика кількість засновників, і вони хочуть передбачити можливість випуску нових акцій через біржу та більш просту форму передачі акцій з рук в руки.
Акціонерне підприємство - колективна власність. Практика ряду країн дала таку форму підприємства, коли воно викуповується у власність трудового колективу. Частка кожного працівника виражається кількістю акцій, що не продаються у вільному продажу. При виході з підприємства працівнику виплачується його частка капіталу.
Держава сприяє викупу підприємства членами трудового колективу, надаючи пільгові кредити.
Малі підприємства не є видом підприємництва. Цей термін визначає лише кількісні параметри, а форма підприємництва може бути при цьому будь-якою: індивідуальне підприємство, товариство. У статуті не обов’язково зазначати статус малого підприємства. Пільгами мале підприємство може користуватися, виходячи з його фактичного стану. Якщо укладено вигідний контракт і підприємство за обсягом господарського обороту виходить за межі малого, то необхідно самому собі перерахувати податок за іншими ставками.
Малі підприємства сприяють швидкому насиченню ринку товарами, створюють робочі місця, сприяють швидкому оновленню товарного асортименту. В усіх країнах малі підприємства користуються підтримкою держави: мають пільгові кредити, низькі податки та ін.
Реєстрація і реєстр фірм. Фірми мають бути зареєстровані і занесені до торгового реєстру. Реєстр фірм - це книга ведення обліку, до якої необхідно заносити дані, що мають правове значення. Реєстри фірм ведуть в одних країнах суди, в інших - адміністративні органи. В Україні фірми реєструються в місцевих органах влади. Кожний має право ознайомитися з реєстрами і одержати за плату виготовлені й засвідчені копії записів реєстру. З торгового реєстру можна дізнатися про назву фірми, напрямки діяльності підприємства, його організацію, прізвища членів товариства, які несуть особисту відповідальність, дані про основний капітал фірм, а також повноваження на право підпису директорів або членів правління.