Енциклопедія економіки

Житлово -комунальне  господарство  є  однією  з  найбільших  галузей,  що  покликані  задовольняти    життєві  потреби  населення  країни.

Розвиток  житлово-комунального  господарства,  підвищення  рівня  якості  обслуговування  населення  -  це  фактори  найбільш  ефективного відтворення  робочої  сили, а  отже  зростання  продуктивності  суспільної  праці.

Житлово-комунальне  господарство  є  порівняно  трудомісткою  галуззю.   У  різних його  галузях  в   Україні  працює  понад  5%  працездатного населення.  Подальший  розвиток  галузі,  підвищення  рівня  та  якості  обслуговування  населення  в  містах  і  селах  потребують  значної  кількості  робочої  сили.  В  цих  умовах    важливо  підвищувати  ефективність  праці  в  комунальному  господарстві.

Зростання  ефективності  праці  обумовлюється:  технічним  прогресом,  підвищенням  рівня  та  ступеня  механізації  праці,  удосконаленням  її  організації,   рівнем  кваліфікації  кадрів  та  ін.

На  економіку  праці  в  будь - якій  галузі  народного  господарства  впливає  комплекс  факторів,  найважливішим  з  яких  є  характер  продукції  та  її  виробництва.

Підприємства   більшості  галузей  комунального   господарства  не  виробляють  продукції,  а  надають  послуги.   Однією  з  найбільш  істотних  особливостей  житлово-комунального  господарства  є  те,  що  у  переважній  більшості  його  галузей  кінцевий  кількісний  результат  діяльності  безпосередньо  не  зв’язаний  з  кількістю  витраченої  праці,  тобто,  іншими  словами,  обсяг  виробництва  продукції  (послуг)  не  залежить  безпосередньо  від  зусиль  колективу  працівників,    зайнятих  в  галузі   (підприємстві). Особливості діяльності підприємств ЖКГ обумовлюють організацію праці, склад та структуру персоналу.

У  штаті підприємств  комунального  господарства  велику  питому  вагу  складають  робітники,  що  мають  функції  чергового  персоналу  (25-60%).   Це  обумовлено  характером  доцільно  спрямованої  діяльності  працівників,  тобто  часом,  коли  робітник  знаходиться  на  робочому  місці (у  більшості  випадків), пов’язаним  не  з  безпосереднім  фізичним  завантаженням   (обсягом  виконуваних  робіт),  а  з  наглядом  за    роботою  споруд:  насосних  станцій,  очисних  споруд,  станцій  підкачки,  обходом  мереж  шляхових  покриттів,  приймальних  пунктів  пралень  та  ін.

З  підвищенням  якості обслуговування населення  та  зростанням  технічної  оснащеності  підприємств  комунального  господарства  буде  збільшуватися  питома  вага  робітників  з  функціями  чергового  персоналу.  Так,  з  підвищенням  забезпеченості  каналізації  очисними  спорудами    зростатиме  чисельність  робітників,    зайнятих  обслуговуванням  цих  споруд,  наглядом  за  режимом  їх  роботи.

З підвищенням  якості  обслуговування  населення  та  послуг  у  більшості  галузей  житлово-комунального  господарства  зростає  трудомісткість  експлуатаційної  діяльності,  при  цьому  обсяг  продукції  (послуг)  може  або  не  збільшуватися  взагалі,  або  збільшуватися  не  пропорційно  зростанню  трудомісткості.  Наприклад,  в  каналізаційному  господарстві   введення  в  експлуатацію  очисних  споруд  для   біологічної  очистки  значно  збільшує  потреби  в  трудових  витратах 

(майже на 30%), при цьому обсяг  послуг  може  зовсім   не  збільшуватися. Одним  з  показників  якості  послуг  міського електричного транспорту  є  наповнюваність  рухомого складу.  Поліпшення  якості  обслуговування,  тобто  зменшення  наповнюваності  потребує  для перевезення  такої   ж  кількості  пасажирів  збільшення  рухомого  складу, а  отже  кількості  водіїв,  ремонтних  та  інших  робітників,  які  забезпечують  випуск  рухомого  складу  на  лінію,  тобто  збільшує  трудомісткість  перевезення  пасажирів.  При  зменшенні  наповнюваності  на  20%  потреби  в  робочій  силі  зростають  на  16%.

Співвимірювання  витрат  праці  та  її  результатів  у  комунальному  господарстві  -    дуже  складне завдання,  воно   посилюється ще й тим,  що  не  завжди  технічний  прогрес,  його  вплив  на  зниження  трудомісткості  перекривають  вплив  зростання  якості  та  рівня  обслуговування  населення.  У зв’язку  з  цим  пряме  співставлення  витрат  праці  та  кінцевих  кількісних  результатів   діяльності  підприємств   не  може  служити   критерієм  оцінки  його  ефективності.

Для  комунального господарства   підвищення  ефективності  праці  має  першорядне  значення  як  з точки  зору  зростання  економіки  галузі,  так і   забезпечення  її  робочою силою.

Потреби  комунального  господарства  в  трудових  ресурсах  тісно  зв’язані  з  рівнем  його  розвитку,  а також  з рівнем  та  якістю  обслуговування  населення.  Рівень  розвитку  комунального обслуговування  населення  визначається  не  тільки  обсягом  продукції  (послуг),  але  і  охопленням  ними  населення  міст.  Зростання  рівня  обслуговування  населення  тягне  за собою  збільшення  витрат  праці.  У  свою  чергу,  рівень  розвитку  комунального  обслуговування  обумовлюють  такі  фактори:

•   розвиток  господарства  мереж,  а  також  потужностей  підприємства,   що  пов’язані  із  зростанням  території  обслуговування;

•   зростання  кількості  поселень,  що  обслуговуються  комунальним  господарством;

•   підвищення  якості  обслуговування  населення.

У той же  час  такі  фактори,  як  технічний  прогрес,  удосконалення  організації   праці,  підвищення  якості  праці  та  ступеня  її  механізації  сприяють  зниженню  потреби  в  трудових  ресурсах.

У  житлово-комунальному  господарстві  рівень  продуктивності  праці,  що  відображає  ступінь  розвитку  техніки  та технології,  організації  виробництва  та  праці,  кваліфікації  робітників  та  інші   об’єктивно  діючі  фактори є  важливим  показником  ефективності  суспільної  праці.

Вибір  вимірника,  що  характеризує  продуктивність  праці  -  найбільш  складне  питання  оцінки  ефективності  праці  в  усіх  галузях  житлово-комунального  господарства.  Найповніша  оцінка  продуктивності  праці  може  бути  дана  тільки  при  правильно  вибраному  її вимірюванні.  Основні  вимоги  до  вимірника  продуктивності  праці:

•   реальне  відображення  витрат  праці  на  виробництво  продукції  (надання  послуг);

•   урахування  впливу   зміни  асортименту  продукції  (послуг)  на  якість  обслуговування  населення;

•   можливість  порівняння  рівня  продуктивності  праці  за різні періоди,  а  також  на  різних  підприємствах  кожної  галузі.

Багатогалузевий  характер  житлово-комунального  господарства,  характер  продукції  (послуг),  що  виготовляється  підприємствами  різних його галузей,  викликає  необхідність  використання  для  вимірювання   праці  різних  показників:  натуральних,  умовно-натуральних,  вартісні,  що  забезпечують  можливість  зіставлення  динаміки  продуктивності  праці  за  періодами.

В  основних  галузях  комунального  господарства  використовують  такі  показники  продуктивності  праці:

•   водопровідне  господарство  -  об’єм  реалізованої  води  (у  приведених  одиницях)  на   1  працюючого  ,  куб.м.;

•   каналізаційне  господарство  -  об’єм  пропущених  стічних  вод  (у  приведених  одиницях)  на  1  працюючого, куб.м;

•   міський  електричний  транспорт  -  кількість  перевезених  пасажирів  на  1  працюючого;

•   готелі  -  кількість  наданих  ліжко-діб  (у  приведених  одиницях)  на   1  працюючого;

•   санітарна  очистка  міст:

прибирання  вулиць  -  площа  прибирання  (у  приведених  одиницях)  на  1  працюючого  (робітника),  кв. м;

очистка  будинків  -  обсяг  вивезеного  сміття  та  нечистот  (у  приведених  одиницях)  на  1  працюючого,  куб.м;

•    теплопостачання  -  кількість  тепла  (у  приведених  одиницях)  на  1  працюючого, Гкал.;

•   електропостачання  -  кількість  реалізованої електроенергії  (у  приведених  одиницях)  на  1  працюючого,  кВт. г.

Продуктивність  праці  характеризується  показником  виробітку    на  одного  середньооблікового  працюючого. Середній  виробіток  на  одного  працюючого  в  натуральних  або  вартісних  показниках  визначають,  поділивши  обсяг  реалізованої  продукції  (послуг)  відповідно  в  натуральному  або  вартісному  вираженні,  на  середньооблікову  чисельність  працюючих.

Оплата праці

Оплата праці працівників – це ціна трудових ресурсів, зайнятих у виробничому процесі. Значною мірою вона визначається кількістю і якістю витраченої праці, але на неї впливають і чисто ринкові фактори, такі як попит та пропозиція праці, конкретна кон'юнктура, що склалася, територіальні аспекти, законодавчі норми.

До витрат на оплату праці відносяться витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, які обчислюються згідно з прийнятими підприємством системами оплати праці, включаючи будь-які види грошових і матеріальних доплат.

Основна заробітна плата  - це винагорода за виконану роботу відповідно до діючих норм праці (норми часу, виробіток, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників і посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата  - це винагорода за працю понад установлену норму, за трудові успіхи і винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії,  пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Основою організації оплати праці є тарифна система і форми заробітної плати.

Тарифна система оплати праці включає:

а) тарифно-кваліфікаційні довідники;

б) тарифні сітки;

в) тарифні ставки.

Тарифно-кваліфікаційний довідник (ТКД)
визначає:

1)  зміст  і складність робіт, які робітник повинен вміти виконувати;

2)  основні вимоги до рівня кваліфікації робітника,  необхідні для виконання робіт по кожному тарифно – кваліфікаційному розряду, а також додаткові вимоги до робітника з теоретичних і спеціальних знань за професією.

У тарифно-кваліфікаційних довідниках окремі види робіт, різні за  складністю, класифікуються за групами (розрядами). Найбільш прості роботи відносяться до першого розряду, а кожний наступний розряд характеризує наростаючу складність робіт, що потребують більш високої кваліфікації праці.

Для кожного робітника вищого розряду кваліфікаційні вимоги, що ставляться для робітників нижчих розрядів, є обов’язковими.

Тарифна сітка – це перелік тарифних ставок або шкала співвідношень заробітної плати робітників різної кваліфікації. Тарифна сітка складається з розрядів оплати праці різної складності. З підвищенням розряду зростає складність праці, підвищуються вимоги до рівня кваліфікації робітника.

Кількісні відмінності між оплатою різних розрядів визначаються коефіцієнтами, що характеризують різний ступінь кваліфікації праці. За одиницю у тарифній сітці приймається перший розряд. Тарифний коефіцієнт розряду визначають, поділивши тарифну ставку відповідного розряду на ставку першого розряду.

Тарифна ставка – оплата праці за одиницю часу. Тарифні ставки встановлюють окремо для робітників-відрядників і погодинників, а по кожній з цих груп вони диференційовані за умовами праці:

а) для робітників,  зайнятих на гарячих, важких роботах з шкідливими умовами праці;

б) для робітників з нормальними умовами праці.

У табл. 13.1 наведено годинні тарифні ставки для робітників.

Праця керівників, фахівців, службовців оплачується за системою окладів, які також залежать від обсягу робіт, інтенсивності і кваліфікації праці та ін.

На підприємствах різних форм власності використовуються дві форми оплати праці:

відрядна – оплата за виконаний обсяг робіт;

погодинна – оплата за відпрацьований час.

Існує низка умов, при яких доцільно застосовувати ту чи іншу форму оплати праці.

• Умови застосування відрядної оплати праці:

–  існують кількісні показники роботи, що безпосередньо залежать від конкретного працівника;

–  є можливість точного обліку обсягів виконуваних робіт;

–  є можливість у робітників конкретної ділянки збільшити виробіток або обсяг виконуваних робіт;

–  існує необхідність на конкретній виробничій ділянці стимулювати робітників надалі збільшувати виготовлення продукції або обсяг виконуваних робіт;

–  є можливість технічного нормування праці.

Відрядну оплату праці не рекомендується використовувати у випадках, коли це веде до:

–  погіршення якості продукції;

–  порушення технологічних режимів;

–  порушення вимог техніки безпеки;

–  погіршення обслуговування обладнання;

–  перевитрати сировини і матеріалів.

• Умови застосування погодинної оплати праці:

–  відсутня можливість збільшення випуску продукції;

–  виробничий процес строго регламентований;

–  функції робітника зводяться до спостереження за ходом технологічного процесу;

–  функціонують потокові й конвеєрні типи виробництва зі строго заданим ритмом;

–  збільшення випуску продукції може призвести до браку або погіршення якості.

На кожному конкретному підприємстві  залежно від характеру продукції, що випускається, наявності тих чи інших технологічних процесів, рівня організації виробництва і праці застосовується та чи інша форма заробітної плати.

І відрядна, і погодинна форми оплати мають системи (рис. 13.1).