Приватний швейцарський дука
Оскільки читачі, імовірно, відразу ж запитають, яким образом такі банкноти можуть почати повсюдно прийматися як гроші, імовірно найкраще пояснити, як би діяв я, якби керував, скажемо, одним із провідних швейцарських комерційних акціонерних банків. Допускаючи, що це юридично можливо (хоча спеціально питання про це мною не вивчався), я оголосив би про емісію безпроцентних сертифікатів або векселів і про готовність відкривати поточні чекові рахунки в грошовій одиниці із зареєстрованим торговельним найменуванням, скажемо, "дукат". Єдине юридичне зобов'язання, що я б на себе брав, складалося б у наступному: здійснювати погашення цих банкнот або видачу коштів з поточних рахунків на вибір власника - за курсом або 5 швейцарських франків, або 5 німецьких марок, або 2 долари США за дукат. Цей курс, однак, повинен був би розглядатися тільки як межа, нижче якого не може впасти цінність моєї грошової одиниці, тому що одночасно я оголосив би про свій намір регулювати кількість дукатів таким чином, щоб зберігати їх (точно певну) купівельну спроможність як можна більше постійної. Далі, я пояснив би публіці, що повністю усвідомлюю, що можу сподіватися зберегти свої дукати в обігу, тільки якщо виконаю своє зобов'язання про практично постійну реальну цінність дуката. Я оголосив би також, що припускаю час від часу встановлювати точний товарний еквівалент, у термінах якого я має намір підтримувати цінність дуката постійної, зберігаючи за собою право, після попереднього повідомлення, змінювати склад товарного стандарту відповідно до придбаного досвіду й виявлених переваг публіки. Хоча прийняття емісійним банком юридичних зобов'язань по підтримці постійної цінності своєї грошової одиниці не представляється ні необхідним, ні бажаним, вона повинен буде, однак, у своїх кредитних договорах спеціально обмовляти, що будь-яка позика може бути погашений або по номінальній вартості у власній валюті банку, або відповідними сумами в іншій валюті або валютах, достатніми для того, щоб купити на ринку товарний еквівалент, що використовувався як стандарт на момент надання кредиту. Оскільки банк повинен випускати свою валюту в основному шляхом надання кредитів, а позичальників цілком може віджахнути формальна можливість того, що банк довільно підніме цінність своєї валюти, вони повинні бути явно захищені від цієї небезпеки.
Такі сертифікати й векселі, або еквівалентні їм кредити в безготівковій формі стануть доступні для публіки за допомогою надання короткострокових позичок і/або продажів їх за інші валюти. Дукати будуть, імовірно, із самого початку продаватися із премією понад цінність кожної з валют, за якої вони можуть бути куплені, внаслідок наявності права вибору, що вони втілюють у собі. У міру падіння реальної цінності цих урядових валют премія повинна буде зростати. Реальна вартість дукатів при ціні, по якому вони були продані вперше, повинна служити стандартом, що емітенту варто зберігати постійним. Якщо існуючі валюти як і раніше будуть знецінюватися (а доступність надійного альтернативного варіанта цілком може прискорити цей процес), то попит на стабільну валюту повинен швидко зрости й незабаром виникнуть конкуруючі підприємства, що пропонують аналогічні грошові одиниці, але, природно, з іншими найменуваннями.
Головною формою випуску нової валюти спочатку повинна стати продаж, здійснювана у звичайному порядку або на аукціонах. Після становлення регулярного ринку валюта буде випускатися в обіг тільки за допомогою звичайних банківських операцій, тобто через короткострокове кредитування.