Економічна комісія для Африки (ЭКА)
Комісія створена в 1958 р. зі штаб-квартирою в Аддис-Абебі (Ефіопія). У цей час у її складі 50 африканських країн. Фахівцями ЭКА ще в 1979 р. була розроблена Монровийская стратегія розвитку Африки, схвалена сесією Організації африканської єдності (ОАЕ) /в 1980 р. Монровийская стратегія оголосила Десятиліття ООН по транспорті й зв'язку в Африці на 1978-1988 р. і Десятиліття ООН по промисловому розвитку Африки на 1980-1990 р. I Незалежно від ефективності реалізації цих програм вони дали великий позитивний імпульс із погляду перспектив I розвитку континенту. ЭКА скликає свої сесії один раз у два роки. Її діяльність аналогічна діяльності ЭСКАТО й представлена приблизно тими ж робочими й допоміжними органами.
Важливий документ, що визначив на 90-е роки економічну політику держав континенту, був прийнятий на 24-й сесії ЭКА (1989 р.). Це «Основа африканської альтернативи програм структурного коректування для економічного оздоровлення й трансформації» ( ААФ-САП). По загальному визнанню, «Альтернатива» є реальною базою для призупинення сповзання Африки в нині економічну кризу, що заглиблюється. Включення структурних перетворень у плани довгострокового розвитку повинні, на думку авторів «Альтернативи», привести до нарощування ефективності економіки африканських країн. ААФ-САП має чотири розділи:
1. посилення й диверсифікованість виробництва. Цей розділ в основному присвячений розвитку сільського господарства, зокрема здійсненню земельної реформи, а також розвитку дрібних і середніх промислових підприємств;
2. збільшення доходів держави й поліпшення системи їхнього розподілу (тут мова йде про цілий пакет мер, що передбачають розширення податкової бази, а також скорочення до мінімуму військових видатків і адміністративного апарата);
3. модель видатків для задоволення потреб (розділ цієї програми містить комплекс мір, що передбачають розвиток економічної самостійності африканських країн у тому числі різке нарощування бюджетних коштів, що направляються для цілей соціального розвитку; тут же плани по розширенню межамериканского торговельного й валютного співробітництва, зниження виплати відсотків по зовнішній заборгованості й ін.);
4. створення інститутів у підтримку «Альтернативи», що припускає залучення населення в її здійснення.