Економіка екологічної кризи
Слід зазначити, що взагалі навантаження на природні ресурси, навколишнє середовище й системи життєзабезпечення людей, уже приведшие до настільки глибокого загострення екологічної ситуації у світі, неминуче будуть наростати й далі - це неминуче. Це значить, що в самому центрі причинно-наслідкової системи, від якої залежить майбутнє людства, перебувають взаємодіючі зв'язки між навколишнім середовищем і економічною діяльністю. Границі, у яких може зберігатися й процвітати життя людини, установлюються межами навколишнього середовища. Таким чином, навколишнє середовище й економічний розвиток неодмінний і тісно зв'язані між собою, і наше майбутнє залежить від того, наскільки успішно ми будемо враховувати ці зв'язки.
Зв'язку між навколишнім середовищем і економікою проглядаються в багатьох явищах, до яких зараз прикуте наша увага. Недавній голод в африканських країнах до півдня від Сахари став, скоріше, слідством серйозного погіршення екологічного й економічного становища, ніж результатом тільки лише посухи, що, безсумнівно, з'явилася каталізатором нещастя.
Проблема екологічної безпеки тісно пов'язана з досягненням економічної безпеки, затвердженням рівноправних економічних відносин, що виключають хижацьку експлуатацію природних ресурсів, експорт забруднюючих виробництв і небезпечних відходів, - ця думка підкреслювалася на Конференції ООН по навколишньому середовищу й розвитку в Ріо-де-Жанейро, що відбулися в 1992 р. Американський учений Браун, директор Вашингтонського інституту всесвітнього спостереження, підкреслював у цьому зв'язку, що екстенсивне руйнування природних систем, що забезпечують, і екологічні умови, що погіршуються, являють загрозу національної й міжнародної безпеки, яка зараз суперничає із традиційною військовою погрозою.
Тут саме потрібні найбільш розвинені форми міжнародного співробітництва на основі єдиних критеріїв, загальновизнаних універсальних підходів. У цих цілях необхідно додати динамізм існуючим міжнародним екологічним організаціям і створити цілий ряд нових. При цьому ясно, що під них треба підвести відповідну фінансову базу, можливо, наділити їх певними наднаціональними правами в справі регулювання процесів охорони навколишнього середовища.
Поки що «екологічні бюджети» країн і міжнародних організацій порівняно невеликі, не адекватні масштабам розв'язуваних завдань, хоча вони й швидко зростають. В 1970 р. на природоохоронні заходи людство затратило 40 млрд. дол., в 1980 р. - близько 75 млрд., в 1990 р. - приблизно 150 млрд., а в 2005 р. передбачається затратити близько 250 млрд. дол. У загальному хоча ці видатки й ростуть, але вони непорівнянні ні із прийдешньою екологічною кризою, що реально загрожує людству, ні із сукупним оборонним бюджетом світового співтовариства, річний обсяг якого прямо й безпосередньо діє проти збереження життя на Землі. Ці співвідношення між оборонними й екологічними бюджетами необхідно вже в самому найближчому майбутньому поміняти місцями.
Неконтрольований характер розвитку екологічної кризи прямо обумовлений тим обставиною, що на природоохоронні цілі індустріальні країни витрачають 1-2% свого ВНП, не роблять належної підтримки країнам, що розвиваються, у той час як, по розрахунках, вартість збитку, щорічно заподіюваного навколишньому середовищу, становить у середньому 4-6% вартості їх ВНП.
У нашій країні відповідно до прийнятого в 1995 р. програмі «Екологічна безпека Росії» затверджується, що приблизно 100 млрд. руб. необхідно щорічно вкладати у відновлення екологічних порушень і запобігання тотальної деградації природного середовища. Але навіть ця мізерна сума, тридцятилітній менш 1,3% від федерального бюджету, зізнається фактично нереальної.
Тому Конференція ООН у Ріо-де-Жанейро в документі «Порядок денний на XXI століття» у розділі, що визначає фінансові ресурси й механізми, необхідні для здійснення екологічної програми, записала, що «всі країни повинні визначити, як перетворити «Порядок денний на XXI століття» у національну політику й програми». По оцінках Секретаріату Конференції, середньорічні видатки (1993-2000 р.) тільки на здійснення в країнах, що розвиваються, заходів, що втримуються в «Порядку денному на XXI століття» за рішенням екологічних проблем повинні скласти понад 600 млрд. дол. США.