Концепція «стійкого розвитку»
Лише забезпечення стійкого, збалансованого й контрольованого розвитку може реально гарантувати перехід до нової ери необхідного й безпечного для миру економічного росту. Це означає, що при розробці економічної політики й у ході її здійснення в кожному секторі економічного життя необхідно забезпечити гармонічне сполучення між економікою й навколишнім середовищем. У Декларації Конференції в Ріо-де-Жанейро по навколишньому середовищу й розвитку, що включає в себе 27 рекомендаційних принципів, розкриваються істота й мети реалізації концепції стійкого розвитку. Поняття стійкого розвитку містить у собі наступне:
♦ визнання того, що в центрі уваги перебувають люди, які повинні мати право на здорове й плідне життя в гармонії із природою;
♦ охорона навколишнього середовища повинна стати невід'ємним компонентом процесу розвитку й не може розглядатися у відриві від нього;
♦ право на розвиток повинне реалізуватися таким чином, щоб рівною мірою забезпечити задоволення потреб у розвитку й збереженні навколишнього середовища як нинішнього, так і майбутніх поколінь;
♦ зменшення розриву в рівні життя народів миру, викорінювання бідності й убогості з урахуванням тієї обставини, що сьогодні на частку 3/4 населення Землі доводиться лише 1/7 частина світового доходу. Подібний підхід буде вести до масованого переміщення економічного росту в країни, що розвиваються, і регіони. Тільки шляхом задоволення величезних і всі зростаючих потреб населення миру, що розвивається, можна забезпечити можливості й перспективи переходу до нової ери стабільного, оптимального й збалансованого економічного росту світової економіки в цілому.
Промислово розвинені країни повинні першими піти по шляху здійснення переходу до оптимального й збалансованого розвитку. За останні кілька років у промислово розвинених країнах під впливом підвищення цін на енергію й у результаті потенційної недостачі ресурсів різко скоротився сировинний компонент у виробництві промислової продукції. Наприклад, Японія в середині 80-х років використовувала лише 60% сировинних матеріалів на кожну одиницю промислової продукції в порівнянні з початком 70-х. Сьогодні головним джерелом прибавочної вартості все більшою мірою стають знання й інтелектуальні можливості людини, використовувані у виробництві товарів і послуг, які усе більше повинні орієнтуватися як на задоволення потреб у якісно нових товарах і інших матеріальних потребах, так і на устремління людей у такі нематеріальні області, як відпочинок, розваги, культура, утворення й духовний розвиток.
Приміром, у США зниження використання сировинних матеріалів для енергоспоживання викликано двома основними причинами: по оцінках, близько 45% зниження викликано структурними зрушеннями в економіці на користь менш енергоємної продукції (так, скоротилося виробництво сталі, цементу й т.п.), інші 55% викликані більше ефективними технікою, технологією, новими видами екологічно чистих виробництв.
Забезпечити екологічну безпеку в рамках політичних блоків, систем, окремих країн не можна. Тут ми маємо справу із загальгуманістичними цінностями, що вимагають нового бачення глобальної ситуації, яке б у практичному плані дозволило забезпечити екологічну стабільність для всієї цивілізації й у той же час для кожного члена світового співтовариства.