Енциклопедія економіки

Слідством розпаду СРСР для Російської Федерації стали «величезні геополітичні втрати й істотне погіршення можливостей її взаємодії зі світовим господарством. Росія виявилася далеко відсунутої на північний схід (якщо виходити із границь колишнього СРСР) у глиб Євразійського материка. Став більш чітко проявлятися континентальний характер Росії, незважаючи на те, що вона обмивається трьома із чотирьох світових океанів - Атлантичним, Північним Льодовитим і Тихим. Росія втратилася половини морських портів, при цьому особливо значними виявилися втрати незамерзаючих портів.

У цей час більшість залізничних, автомобільних, повітряних магістралей, а також трубопроводів Росії проходять по території іноземних держав, що істотно погіршує економічну ситуацію для Російської Федерації.

Російська Федерація успадкувала від СРСР близько 60% його економічного потенціалу. Однак у результаті тривалого недоінвестування в наступні роки найважливіша частина цього потенціалу - основні виробничі фонди (особливо їхня активна частина - машини й устаткування) - продовжували зношуватися, не обновлялися. У результаті до 1996 р. близько 70% основних фондів мали термін служби 20 років і більше, тобто фактично мають потребу в негайній заміні.

Поступово просуваючись до формування економіки ринкового типу в ході проведення економічних реформ в 1990-2000 р., Російська Федерація не змогла поки домогтися радикального поліпшення свого соціально-економічного положення. Недоліки й труднощі в економічному розвитку країни в 90-е рр. XX в. з'явилися причиною того, що Росія займає проміжне місце між промислово розвиненими й країнами, що розвиваються.

Так, положення Росії у світовій економіці наприкінці XX в. характеризувалося наступними даними:

1. частка країни в сукупному валовому продукті миру знизилася з 3,4% до майже 2,0% - приблизно 10-е місце у світі;

2. її питома вага у світовому промисловому виробництві не перевищував 4% - 5-я позиція у світі;

3. за рівнем продуктивності праці в промисловості (річний виробіток на одна зайнятого) країна займала 64-ю позицію, а в сільському господарстві - 70-ю щабель у світовій класифікації.

Проте існують певні перспективи розвитку російської економіки, оскільки на території Російської Федерації перебувають досить значні запаси різноманітних і найцінніших видів корисних копалин (нафта, газ, руди металів і ін.). Крім того, у країні вдалося зберегти потужний науково-технічний потенціал, значні інтелектуальні ресурси, порівняно високий, загальноосвітній і культурний рівень населення. Нарешті, перспективи обумовлені продовженням здійснення реформ у вітчизняній економіці, у ході яких повинне відбутися її оздоровлення на основі структурної перебудови й переходу до ринкових умов господарювання.

В останні роки XX в. у російській економіці зростав вплив ринкових факторів на виробництво й поводження господарюючих суб'єктів. Проведені в країні економічні реформи дозволили вже до початку XXI в. сформувати основні структурні елементи ринкової економіки.

Дана обставина змінила відношення до Росії з боку ряду провідних країн миру. Так, у квітні 2002 р. Міністерство торгівлі США офіційно визнало російську економіку вільної. Слідом за США в жовтні 2002 р. Рада Європи оголосив Росію країною з ринковою економікою.

З погляду довгострокових перспектив Росія має значну привабливість для іноземних інвесторів. Виходячи із цього Росія почала ряд дій для входження в міжнародні фінансові організації: в 1992 р. приєдналася до МВФ, МБ, Міжнародної фінансової корпорації (МФК), зайняла місце СРСР у Європейському банку реконструкції й розвитку (ЕБРР), заснованому в 1991 р. спеціально для сприяння реформам у країнах Східної Європи.

Росія проводить активну політику залучення іноземних інвесторів. Так, на 1 січня 2001 р. у секторі нефінансових підприємств економіки Росії було накопичено 32 млрд. дол. іноземних інвестицій (включаючи карбованцеві). Види іноземних інвестицій, що прийшли в Росію, були наступними: в 2000 р. обсяг прямих і іноземних інвестицій збільшився, але їхня частка в структурі іноземних інвестицій знизилася до 40,4% (в 1999 р. - 44,6%). Усього на кінець I кварталу 2001 р. обсяг накопичених прямих іноземних інвестицій у російську економіку склав 15,9 млрд. дол., або 44,9% всіх коштів, що надійшли.

Під прямими іноземними інвестиціями розуміють інвестиції фізичних і юридичних осіб, що володіють підприємством або повністю мають не менш 10% акцій або статутного капіталу, що дає їм право на участь у керуванні підприємством. Протягом 1995-2002 р. такі вкладення становили порядку 40-50% всіх іноземних інвестицій Росії.

Обсяг портфельних інвестицій у російську економіку за станом на 31 березня 2001 р., накопичений з 1992 р., склав 741 млн. дол., або не набагато більше 0,2% всіх коштів, що надійшли через границю.

Інші іноземні інвестиції у формі позик і кредитів склали на той же період 15,2% млрд. дол., або 49,8% всіх фінансових ресурсів, що надійшли через границю.

Інвесторами в економіку Росії є 108 країн. Найбільшими з них по обсязі накопиченого з 1992 р. капіталу на 31.03.2001 р. були США (20,2%), Німеччина (18,9%), Кіпр (15,6%), Франція (10,9%), Великобританія (7,4%), Італія й Нідерланди (по 5,1%), Швеція (2,3%), Швейцарія (1,4%) і Люксембург (1,3%).

Крім того, у спадщину від СРСР Росії дісталося близько 70% його зовнішньоекономічних зв'язків. Однак слід зазначити, що ще в 1986-1991 р. зовнішньоторговельний обіг Російської Федерації, що перебувала в складі СРСР, скоротився майже вдвічі, і тенденція падіння зберігалася до 1993 р.

Це було обумовлено не тільки зовнішньоекономічними факторами. Зовнішньоекономічні зв'язки відображали несприятливу соціально-економічну ситуацію усередині країни: скорочення промислового й сільськогосподарського виробництва, розривши господарських зв'язків з колишніми республіками СРСР, втрата ринків збуту в країнах колишнього СЭВ і в більшості країн, що розвиваються, висока інфляція й ріст зовнішнього боргу. В 1993 р. був прийнятий Закон «Про митний тариф», що поклав початок переходу в основному до економічних методів регулювання зовнішньоекономічною діяльністю (ВЭД).

Як видно з табл. 4, починаючи з 1994 р. намітився певний ріст товарообігу. Зовнішньоторговельний обіг Росії в 1997 р. збільшився в порівнянні з 1993 р. майже в 1,5 рази, хоча фізичні обсяги експортних і імпортних поставок виросли не настільки значно, оскільки ріст вартісних обсягів зовнішньої торгівлі в цей період був обумовлений у великому ступені ростом світових цін на багато товарів російського експорту.

Однак уже в 1997 р. з'явилися негативні фактори в розвитку зовнішньоторговельного обігу Росії: темпи приросту товарообігу у вартісному вираженні склали близько 5% проти 12% у середньому за 1994-1996 р. Таким чином, 1996 р. став найбільш сприятливим роком (за останні 12 років) для російського експорту, що було обумовлено високими світовими цінами на сиру нафту й інші енергоносії. Так, середні експортні ціни на російські товари виросли в 1995 р. на 16%, в 1996 - на 9%; однак в 1997 р. вони вже знизилися на 2%, що обумовило відповідне скорочення вартісних обсягів російських поставок за рубіж.

У той же час 1997 р. виявився переломним і для російського імпорту, що було пов'язане з відносною стабілізацією в країні й ростом сукупного внутрішнього попиту. Темпи приросту імпорту із країн далекого зарубіжжя склали рекордну для 90-х років величину - 24%. Ступінь насичення внутрішнього ринку й роздрібного товарообігу досягла максимального рівня, що поставило в критичне положення цілий ряд життєво важливих галузей національної економіки.

В 1998 р. зовнішньоторговельний обіг Росії істотно скоротився (на 16,8% у порівнянні з 1997 р.) - насамперед внаслідок валютно-фінансової кризи, що произошли в серпні 1998 р. Різке падіння курсу рубля обумовило скорочення обсягу імпорту, а банкрутство ряду провідних комерційних банків привело до паралічу платіжної системи, що не могло не позначитися на виконанні експортних зобов'язань. В 1998 р. відзначалося й істотне погіршення міжнародної загальногосподарської й товарної кон'юнктури, що обумовило обвальне падіння світових цін на більшість видів сировини й матеріалів.