Міжнародний поділ праціматеріальна основа світового господарства

Сутність і етапи становлення сучасної світової економіки

Становлення сучасної світової економіки об'єктивно було визначено закономірностями розвитку виробництва й міжнародного поділу праці (МРТ), втягуванням у сукупний процес відтворення всі нових країн, перетворенням світової торгівлі в один з найважливіших факторів економічного росту, задоволення потреб національних господарств і населення в різноманітних товарах і послугах.

Світова економіка є складною системою, що включає в себе безліч находящихся у взаємозв'язку, залежності й взаємодії елементів. Основу цієї системи утворять міжнародне й обмежене рамками окремих держав національне виробництво матеріальних і духовних благ, їхній розподіл, обмін і споживання. Кожна із цих фаз світового відтворювального процесу як у глобальному масштабі, так і в рамках окремих держав залежно від їхнього місця й частки в цілому впливає на функціонування всієї світової господарської системи.

Хоча світова економічна система вже давно стала реальністю, однак дотепер не існує єдиного визначення поняття «світова економіка» у чинність його складності й багатоплановості. Розмаїтість наукових поглядів на світову економіку як загальний об'єкт вивчення пояснюється різними підходами, які в значній мірі обумовлені специфікою предмета й методу тієї наукової дисципліни, за допомогою понятійного апарата й інструментарію якої вивчається світова економіка.

Світова економіка, або світове господарство, це сукупність національних господарств, що перебувають у постійній динаміці, у русі, що володіють зростаючими міжнародними зв'язками й відповідно сложнейшим взаємовпливом, що підкоряється об'єктивним законам ринкової економіки, у результаті чого формується вкрай суперечлива, але разом з тим більше або менш цілісна світова економічна система.

Становлення світового господарства відбувалося поступово, у міру створення відповідних передумов. На завершальному етапі формування світового капіталістичного господарства зложився світовий ринок, що став одним з характерних ознак розвитку світової економіки в другій половині XIX в., зіграв важливу роль у формуванні й розвитку світового господарства.

У розвитку сучасної світової економіки й вовлеченности в неї національних господарств виділяються кілька періодів.

Перший період – 30-е роки XX в., які характеризувалися кризовими явищами в розвитку світового господарства. Коли в 1917 р. з мирохозяйственных зв'язків випала Росія, економічна блокада, проведена західними країнами, не могла привести до відновлення мирохозяйственных зв'язків на колишній основі. Глибока соціально-економічна криза світового господарства супроводжувався загальною нестійкістю економічних зв'язків, викликаних Першою світовою війною, Великою депресією кінця 30-х років у розвитку економіки провідних країн миру.

Другий період розвитку світового господарства – це кінець 40-х – 80-е роки XX сторіччя, характеризується інтенсивним зростанням вивозу підприємницького капіталу у світовій капіталістичній економіці. За цей час зростання закордонного виробництва вплинув на організаційно-економічні параметри світового господарства. Головною чинністю у виробничих зв'язках стали транснаціональні корпорації (ТНК), які утворювали інтернаціональні виробничі комплекси, що включають створення продукту, його реалізацію, розрахунки, кредитування.

У світовому господарстві в цей період відбувалися дуже важливі економічні процеси. Серед них слід зазначити наступні.

Різко підсилилися по своїй економічній моці в роки Другої світової війни США надали допомогу в економічному відродженні Західної Європи. Після завершення плану Маршалла (1951) у міру розпаду колоніальних імперій програми допомоги були переорієнтовані на країни, що розвиваються, з метою збереження їх у системі взаємини західних країн. Ліквідація колоніальної системи в середині 60-х років викликала на авансцену міжнародного життя більшу групу країн, що розвиваються, які дотепер займають особливе місце у світовому господарстві.

В 80-е роки відбулося зближення рівнів розвитку США й інших промислово розвинених країн. Однак кожна окрема країна не змогла досить близько підійти до рівня розвитку американської економіки. Разом з тим загальносвітове економічне домінування США стало перероджуватися в багатополюсну систему.

Кризова смуга у світовій економіці в 80-х роках не супроводжувалася тенденцією до економічної автаркії, як це було в 30-е роки. Навпаки, зовнішньоекономічні зв'язки мали стійку тенденцію до розширення й поглиблення. Так, експортна квота промислово розвинених країн за 60-е - першу половину 80-х років не тільки не зменшилася, але навіть зросла з 11 до 21%, а країн, що розвиваються, - з 18 до 26%.

Початком нового, третього періоду в розвитку світового господарства приблизно можна вважати останнє десятиліття XX в. Зріс ступінь освоєння географічного простору, формування міжнародних, а в ряді випадків – планетарних продуктивних чинностей, підсилилася економічна взаємодія й взаємозалежність. У східноєвропейських країнах відбуваються процеси формування й створення економічних і політичних структур, близьких до аналогічних структур західних держав. Проведені в Росії з початку 90-х років економічні реформи після розпаду СРСР спрямовані на переклад економіки країни на ринкові умови господарювання й більше глибоку її інтеграцію у світове господарство. Вступ світової економіки в нову фазу розвитку може ознаменувати активізацію співробітництва між країнами, викликати посилення єдності їх економічних і політичних структур.

Сучасне світове господарство одернування: вхідні в нього держави відрізняються соціальною структурою, політичним устроєм, рівнем розвитку продуктивних чинностей і виробничих відносин, а також характером, масштабами й методами міжнародних економічних відносин.

Провідне положення у світовому господарстві займають сім промислово розвинених країн: США, Японія, Канада, Німеччина, Франція, Великобританія й Італія. На їхню частку доводиться більше 80% промислового виробництва групи промислово розвинених країн (ПРС) і близько 60% усього світового промислового виробництва; відповідно 70 і 60% виробництва електроенергії, більше 60% і близько 50% експорту товарів і послуг.