Енциклопедія економіки

У міжнародній практиці всі країни миру розділяються на три основні групи: розвинені країни з ринковою економікою, країни з перехідною економікою й країни, що розвиваються. Така розбивка на групи була обрана для зручності аналізу в ЭКОСОС (Економічній і соціальній раді ООН) і зараз переглядається, особливо у світлі геополітичних змін, що происшли останнім часом кардинальних. У навчальній допомозі використовується класифікація, прийнята в міжнародній практиці на базі досліджень і розрахунків установ і організацій ООН.

Група розвинених країн з ринковою економікою
включає 23 країни. Вона підрозділяється далі для цілей аналізу на частково співпадаючі класифікаційні підгрупи найбільших промислово розвинених країн, куди входять сім країн з найбільшими обсягами валового внутрішнього продукту (ВВП) у групі розвинених країн з ринковою економікою (РСРЭ). Це – Німеччина, Італія, Канада, Великобританія, США, Франція і Японія; Європейський союз – ЄС (Бельгія, Німеччина, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Великобританія, Франція, Швеція, Фінляндія й Австрія); Європейська асоціація вільної торгівлі (ЕАСТ): Австрія, Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія, Швейцарія, Швеція; Бенілюкс (Бельгія, Нідерланди й Люксембург); Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА): США, Канада, Мексика.

Група країн з перехідною економікою підрозділяється на країни Східної Європи, до яких ставляться Албанія, Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Чехія, Словаччина й нові держави, що виникли після розпаду СРСР: Росія, Україна, Білорусія, Казахстан, Узбекистан, Киргизія, Туркменія, Таджикистан, Вірменія, Молдавія, Азербайджан, Грузія, Латвія, Литва й Естонія, а також нові країни, що виникли після розвалу Югославії.

Дана група країн із середини 80-х років виявилася в центрі унікальних історичних перетворень практично у всіх областях суспільно-політичного й економічного життя. Суть цих перетворень складається в заміні авторитарних політичних режимів плюралістичною демократією й переході від централізованої планової соціалістичної економіки на ринкові умови господарювання. Практично у всіх країнах цієї групи з початку 90-х років проводяться економічні реформи, спрямовані на забезпечення стійкого розвитку народного господарства за рахунок внутрішньої й зовнішньої макроекономічної стабілізації, створення конкурентних ринкових відносин і проведення відповідної реформи цін, структурної перебудови виробництва й підприємств на основі чіткого законодавчого визначення прав власності - державного й приватної, обмеження панування монополій і втручання держави в діяльність господарюючих суб'єктів ринкової економіки, розширення й поглиблення міжнародної економічної інтеграції.

Найбільших успіхів у проведенні економічних реформ у даній групі країн до кінця 90-х років домоглися Польща, Чехія, Угорщина. Результатом цих реформ у зазначених державах з'явилася та обставина, що після трьох років кризового стану економіки на початку проведення реформ (1991-1993 р.) положення початок стабілізуватися в 1994 р., а вже в 1995-1996 р. національний доход у цих країнах зростав щорічно в середньому на 6%. З 1995 р. почався економічний ріст і в інших країнах Східної Європи - Румунії, Болгарії й Словаччині.

Разом з тим у нових державах, що виникли після розпаду СРСР і Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія, проведені економічні реформи ще не дали відчутних позитивних результатів з погляду внутрішньої й зовнішньої макроекономічної стабілізації. У цих країнах ще треба буде розв'язати складний комплекс проблем по створенню реальної ринкової економіки й забезпечення стійкого економічного росту.

 країни, Що Розвиваються, звичайно групуються по регіонах з обліком їхнього географічного положення. Для цілей аналізу окремо виділяються також країни з активним платіжним балансом і країни-імпортери капіталу. Останні у свою чергу підрозділяються на країни-експортери й країни-імпортери енергоресурсів. Країна вважається експортером енергоресурсів, якщо вона одночасно задовольняє наступним двом критеріям:

а) її виробництво первинних енергоресурсів (включаючи кам'яне вугілля, лігніт, сиру нафту, природний газ, гідроенергію й атомну енергію) перевищує власне споживання щонайменше на 20%;

б) експорт енергоресурсів становить як мінімум 20% від загального обсягу експорту. Серед країн, що розвиваються,-імпортерів енергоресурсів виділяються країни із платіжним балансом, що недавно сформувався активним, до яких ставляться чотири азіатські країни, що вважаються першим поколінням успішних експортерів готових виробів (Сянган, Республіка Корея, Сінгапур і Тайвань).

Серед країн, що розвиваються, у сучасних умовах іде процес подальшої економічної диференціації. У цей час вони виявилися принаймні на трьох різних Рівнях господарського розвитку. Найбільш розвинені в промисловому відношенні країни, що розвиваються, утворили групу «нових індустріальних країн» (НИС). До них можна віднести Аргентину, Бразилію, Сянган, Республіку Корея, Мексику, Сінгапур, Тайвань, Туреччину.

Проміжну групу утворили країни, що істотно відстали від НИС як по загальних обсягах виробництва, так і по виробництву товарів і послуг на душу населення. Ця група, зокрема країни Близького Сходу, характеризується великою диференціацією галузевих структур, соціальних верств населення і їхнім положенням у суспільстві.

До групи «найменш розвинених країн» ставляться близько 50 країн, що розвиваються. Як правило, вони мають вузьку, навіть монокультурну структуру господарства, високий ступінь залежності від зовнішніх джерел фінансування заходів у соціально-економічній сфері. В ООН використовуються три критерії для віднесення країн до даної групи: частка валового внутрішнього продукту (ВВП) на душу населення не перевищує 350 дол. США; частка дорослого населення, що вміє читати, - не більше 20%; обробна промисловість у ВВП становить не більше 10%. У цю групу входять 8 країн Азії, 28 - Африки, 5 - Латинської Америки й Океанії й ін.

У Латинській Америці, Африці й Азії виникло більше трьох десятків зон вільної торгівлі, митних або економічних союзів. Перелічимо деякі з них: Андский пакт (Болівія, Венесуела, Колумбія, Еквадор, Перу); Центральноамериканський загальний ринок: Гватемала, Гондурас, Коста-Рика, Нікарагуа й Сальвадор; Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво – АТЭС (14 країн, що розвиваються, а також США, Канада і Японія); Асоціація держав Південно-Східної Азії - АСЕАН (Бруней, В'єтнам, Індонезія, Малайзия, Сінгапур, Таїланд і Філіппіни); МЕРКОСУР (Аргентина, Бразилія, Парагвай і Уругвай); Південноафриканський комітет розвитку – САДК (Ангола, Ботсвана, Лесото, Малаві, Мозамбік, Маврикій, Намібія, ПАР, Свазіленд, Танзанія, Зімбабве); Арабський загальний ринок: Єгипет, Йорданія, Ірак, Ємен, Лівія, Мавританія й Сирія.

Усе більше розповсюдженої стає просте угруповання країн по доходах - по ВВП на душу населення. На цьому принципі будується, наприклад, класифікація Всесвітнього банку. В 2000 р. експерти Банку виділили 53 країни й залежні території з високим доходом (більше 9266 дол.), 96 - із середнім доходом (756-9265 дол.) і 61 країну з низьким доходом (не вище 755 дол.).

До числа країн і територій з високими доходами крім країн-членів ОЭСР ставляться Сінгапур, Гонконг, Макао, малі країни, що розбагатіли на експорті нафти (Бруней, Кувейт), «заморські» території Франції (Реюньон, Мартиника), а також малі й карликові держави - офшорні зони (Багами, Бермуди, Каймановы острова). Країни Східної Європи й Латинської Америки переважно ставляться до групи з доходом вище за середнє; Китай, Росія, багато країн СНД, арабські (не нафтові) країни - до групи з доходом нижче середнього; більшість держав Тропічної Африки, Індія і її сусіди по Південній Азії й ряд країн СНД (Грузія, Киргизія, Таджикистан) - до групи держав з низьким доходом.