Правова основа ЄС
Вище місце в ієрархії права ЄС займають міждержавні угоди про створення й розширення ЄС, а також інші угоди, що зачіпають функціонування союзу. Вони підлягають однаковому тлумаченню й застосуванню для всіх країн-учасниць ЕС і підпадають під юрисдикцію Суду ЄС. Це первинне законодавство утворить щось начебто конституції ЄС.
Вторинне законодавство представлене регламентами, директивами, рішеннями, рекомендаціями й думками.
Регламенти по своєму статусі мають зверхність над національними законами країн-членів ЕС і здобувають на їхній території чинність закону.
Директиви – законодавчі акти, що містять загальні положення, які конкретизуються в спеціальних постановах країн-членів ЕС.
Рішення мають сугубо індивідуальних адресатів і формально не мають обов'язкову чинність, хоча й мають певне юридичне значення.
Рекомендації й думки
не є обов'язковими до виконання.
У процесі західноєвропейської економічної інтеграції право відіграє активну роль, протидіючи відцентровий тенденціям. У рамках ЄС сформований єдиний правовий простір. Право ЄС стало невід'ємною частиною національного права його учасників. Володіючи прямим дією на території країн-членів ЕС, воно в той же час автономно, самостійно й не підкоряється національній владі, а навпаки має переважну чинність у випадках колізії з національним правом.
В області зовнішньоторговельної й аграрної політики, торговельного й цивільного права (воля конкуренції, монополії й картелі), податкового права (зближення систем податків на прибуток, установлення рівня податку з обігу й прямі внески в бюджет ЄС) законодавчі акти Європейського союзу заміняють національні закони. Не допускаються які-небудь національні нормативні акти, що суперечать праву ЄС. І ще одна особливість - суб'єктами системи права є не тільки держави-члени ЕС, але і їхні громадяни. Однак на нинішньому етапі в області зовнішньоекономічної політики національні правительства мають можливість:
♦ уводити імпортні квоти по товарах із третіх країн;
♦ укладати договори про «добровільні обмеження експорту», і насамперед з тими країнами, де дуже низькі ціни на продукцію текстильної й електронної промисловості (наприклад, Японія, Південна Корея);
♦ зберігати особливі торговельні відносини з колишніми колоніями.