Енциклопедія економіки

Головний напрямок боротьби проти стрімкого погіршення якості навколишнього середовища - це розробка критеріїв екологічної безпеки й масове впровадження екологічно чистих технологій. Звичайно, така переорієнтація з позицій сучасного мислення викликає неприйняття через свою первісну дорожнечу. Однак треба усвідомити, що іншого рішення цієї самої небезпечної для людства проблеми немає. І тут як ніде необхідно саме тісне міжнародне співробітництво. Специфіка цього співробітництва полягає в тому, що воно припускає використання практично всіх існуючих форм міжнародних економічних відносин: промислово-виробничого й науково-технічного співробітництва, співробітництва в області видобутку, розподіли й використання сировини, паливних і енергетичних ресурсів, валютно-фінансового співробітництва й т.д.

Екологічне співробітництво об'єктивно повинне базуватися на універсальній основі, відображати реальність самої проблеми. Візьмемо проблему Світового океану - тут немає політичних границь, океан не підкоряється світоглядним посиланням. Вітри, ріки, ґрунтові води - все це частини єдиної природи, що діє за своїми законами. Ясно, що людство повинне об'єднати свої зусилля для того, щоб, по-перше, послабити руйнування цієї природи, по-друге, з метою відновлення того, що ще можна відновити для нормального життя людини на Землі. Тому необхідно зсув зони інтересів всіх країн, національних і міжнародних організацій, що займаються Світовим океаном, з воєнно-стратегічних і політичних позицій убік глобальних екологічних завдань цивілізації.

Значну роль у міжнародному екологічному співробітництві на європейському континенті може зіграти заплановане підсумковим документом Віденського конгресу нарада по захисту навколишнього середовища.

У підсумковому документі визначені основні напрямки міжнародного співробітництва в області захисту навколишнього середовища. До них, зокрема, ставляться наступні:

♦  по-перше, удосконалювання в кожній країні європейського континенту національного законодавства з метою підтримки й відновлення екологічної рівноваги в атмосфері й на поверхні Землі, зміцнення міжнародного співробітництва в рамках регіональної стратегії охорони навколишнього середовища й раціонального використання природних ресурсів на перспективу до середини XXI в.;

♦  по-друге, реальне й ефективне скорочення викидів сірки, окислів азоту й інших забруднювачів повітря й формування міжнародної інформаційної бази даних по динаміці їх кількісних і якісних показників;

♦  по-третє, розробка подальших ефективних заходів по боротьбі з деградацією ґрунтів, по захисту флори й фауни й середовища їхнього перебування;

♦  по-четверте, об'єднання зусиль всіх держав на міжнародному рівні по дослідженню явища глобального потепління клімату й ролі, що грають у ньому викиди токсичних, стійких і потенційно небезпечних речовин, а також проблеми захисту озонової верстви.

Треба мати на увазі, що Європа - найбільш кризовий в екологічному відношенні континент, що вносить найбільший «внесок» у світове забруднення навколишнього середовища. І в той же час успішне міжнародне співробітництво на цьому континенті могло б стати важливим проривом світового співтовариства до рішення цієї глобальної проблеми.

Ясно, однак, і та обставина, що міжнародні зусилля принесуть бажаний ефект лише в тому випадку, якщо вони будуть базуватися на зусиллях кожної країни. Будь-який новий технічний винахід, нові технології, вироби, діяльність на землі, пов'язана з водними басейнами, ріками й т.д. і т.п., - все це повинне бути вв'язане в системі вимог, серед яких екологічну безпеку треба ставити на перше місце. При такому підході міжнародне співробітництво по екології буде ефективним, опиратися на необхідну фінансову базу й насамперед виходити із цілком усвідомленого екологічного мислення як складової частини нового міжнародного економічного мислення.