Росія й країни СНД
Особлива проблема - перспективи економічних відносин Росії із країнами ближнього (або нового) зарубіжжя. У загальних рамках дотримання інтересів Росії розглядаються різні моделі її відносин з колишніми республіками СРСР. Раніше існувала економічна система, що називали єдиним народногосподарським комплексом. Зараз це визначення нерідко сприймають із іронією, але не можна заперечувати той, що ступінь взаємозв'язку й взаємозалежності союзних республік була дуже високої, і це не може, та й не повинне зникнути.
Є кілька моделей розвитку економічних відносин між новими державами, що виникли на місці колишнього СРСР. Росія прагне по можливості зберегти глибоку інтеграцію з усіма колишніми республіками СРСР, але не тільки інтереси однієї Росії формують реальність міждержавних зв'язків. У чому ж суть інтеграційної моделі? Це єдиний економічний простір, що характеризується загальною грошово-кредитною системою, відсутністю яких-небудь обмежень у русі товарів, послуг, капіталу, вільним переміщенням населення, скоординованою політикою, загальним характером відносини до третіх країн. Нині такої моделі інтеграції ні, але існують її окремі елементи, і завданням є їхня підтримка, зміцнення й розвиток.
Разом з тим нині ясно, що в просторі колишнього СРСР недоцільно, та й просто неможливо будувати якусь однорідну систему взаємин. Відбувається їхня диференціація. У середині 90-х років Росія найбільш тісні зв'язки встановив з Білорусією й Казахстаном; необхідний прогрес в економічних відносинах з Україною.
Основу іншої моделі становить митний союз: вільний рух товарів і послуг між членами союзу, єдина митна політика відносно третіх держав.
Ще одна можлива модель - асоціація або зона вільної торгівлі, тобто безмитна торгівля між партнерами, кожний з яких стосовно третіх країн здійснює власну зовнішньоторговельну, у тому числі й тарифну, політикові.
Найбільш імовірна модель буде представляти симбіоз всіх перерахованих моделей.
Країнам СНД, з одного боку, доводиться відтинати те, що стає нежиттєздатним (наприклад, упорядковувати грошово^-кредитні, платежно-розрахункові відносини при виході країни з рублевої зони). У питанні про поділ власності національні інтереси явно переважають над прагненням зберегти спільність. З іншого боку, з'являються й об'єднуючі елементи: наприклад, угода про митний союз, домовленість про загальні екологічні програми, підтримку інфраструктури, використанні повітряного простору.
Таким чином, у регіоні країн СНД чітко проявляються дві разнонаправленные тенденції: 1) відокремлення країн; 2) їхнє зближення на основі інтернаціоналізації господарського життя й створення інтеграційних об'єднань.
У вересні 1993 р. країни СНД підписали договір про створення економічного союзу, ціль якого - формування на ринкових основах єдиного економічного простору. Однак країни СНД так і не змогли приступитися до реалізації основних положень договору, обмежуючись двосторонніми економічними угодами.
З метою активізації інтеграційного процесу в рамках СНД у березні 1996 р. був підписаний договір про всебічне зближення й поглиблення інтеграції чотирьох країн - Росії, Білорусії, Казахстану й Киргизії. У новому договорі першорядне значення надавалося митному союзу, зокрема, передбачався ряд конкретних мір: узгодження митної політики, уніфікація правил доставки й огляду вантажів, взаємних розрахунків, боротьба з контрабандою й ін. У лютому 1999 р. до цього договору приєднався Таджикистан.
Формування митного союзу є конкретним кроком на шляху поглиблення економічної інтеграції. У свою чергу, інтеграція в міру поглиблення й удосконалювання припускає послідовну передачу окремих функцій держав наднаціональним органам, тобто часткова відмова від національного суверенітету. Ця одна з головних причин того, що багато країн СНД віддають перевагу інтеграціям розвиток традиційних торгово-економічних зв'язків на двосторонній основі.
У даній ситуації, мабуть, доцільно розвивати інтеграційні зв'язки на принципах розумного прагматизму й не з усіма країнами СНД одночасно, а послідовно, надалі поширюючи їх на інших учасників. У цьому плані найбільш просунутими представляються взаємини Росії й Білорусії. Навесні 1997 р. були підписані договір про Союз Росії й Білорусії й Устав Союзу. В останньому документі відзначається, що перспективи розвитку Союзу спрямовані на послідовне просування до добровільного об'єднання держав. В 1999-2001 р. були підписані документи про завершення формування єдиного митного простору Союзу, про концепцію безпеки Союзу Білорусії й Росії (у січні 2000 р. були сформовані керівні органи союзної держави - Вища Державна рада й Рада Міністрів), про введення єдиної грошової одиниці й формуванні єдиного емісійного центра союзної держави й ін. Однак для того, щоб цей союз мав реальну чинність, необхідна міцна економічна база, що ґрунтується на послідовному проходженні всіх щаблів інтеграційного процесу - від митного до економічного й валютного союзу.
У цілому ж слід зазначити, що основою подальшої реальної інтеграції країн СНД є насамперед економічна зацікавленість учасників, що не йде врозріз із їх політичним і народногосподарським курсом. Кожна країна переслідує свої геополітичні цілі й з їхнім обліком визначає ступінь свого включення в інтеграційний процес. При цьому для Росії інтеграція із країнами СНД має широкі, що далеко йдуть перспективи.