Російські проблеми
Необхідно визнати, що процес розширеного, а в ряді випадків і простого відтворення трудових ресурсів у нашій країні порушений. У більшості регіонів спостерігається падіння приросту населення. Украй низка оплата праці, що не дає людині адекватної віддачі за ті функції, які він виконує у своєму трудовому процесі. А в умовах кризового стану економіки все це приводить не тільки до падіння продуктивності, інтенсивності і якості праці, але й до прямого розкладання найбільшої цінності держави - трудових ресурсів. Таким чином, виходить порочне коло, що досить важко розірвати.
Одним з ефективних шляхів такого «прориву» може служити експорт робочої сили. Немає необхідності підкреслювати, що міжнародна міграція в чинність природних економічних причин завжди була спрямована із країн з більше низьким заробітком у країни з більше високим. Таким чином, людина зможе, поїхавши на заробітки за рубіж, насамперед відновити початковий відтворювальний процес, придбати нові виробничі навички, купити техніку, у тому числі й виробничому призначенні (грані між побутовою й виробничою технікою досить умовні). Природно, що людина, збройна сучасною технікою (комп'ютером, автомашиною й т.д.), поводиться більш активно в плані соціально-економічному, більше грамотний у плані технічному. Головне ж, постійні потоки що виїжджають і вертаються дозволять «прокачати» нашу робочу силу або хоча б найбільш активну її частину через закордонні ринки праці, виправити процес її відтворення.
Варто врахувати, що підготовка й прийняття закону про порядок виїзду й в'їзду в країну, з одного боку, породили в нашім суспільстві дуже більші очікування й надії на можливість тимчасового заробітку за рубежем, а з іншого боку - розглядаються провідними світовими державами як ключовий елемент демократичних перетворень і як необхідна умова для постійного надання великих кредитів. Виникає необхідність створити концепцію участі Росії в міжнародному трудовому обміні.
Для «захоплення» хоча б 10% основних світових ринків (тобто l,5 млн. чоловік) при державній експансії, по розрахунках, буде потрібно близько 10 років. Але в перспективі Росія могла б постійно тримати за рубежем більше 1-1,5 млн. працівників при сприятливій світовій кон'юнктурі й сприянні інших країн і одержувати щорічний дохід, по оцінках, в 10-20 млрд. дол.
Однак варто врахувати, що закордонні підприємства витрачають робочу силу дуже ощадливо й реально завоювати більшу частку світового ринку вкрай складно. Існуючі оцінки про можливість виїзду більше 5-6 млн. чоловік протягом двох-трьох років базуються на соціологічних дослідженнях, що виявляють бажання попрацювати за рубежем людей, як правило, що там не працювали. Облік цих даних не заважає нам розуміти, що головним регулятором міграції робочої сили є її країна-імпортер. Держава-експортер має можливість впливати на країну-імпортера робочої сили, по суті, тільки загальною чисельністю робочої сили, що може бути використана. У зв'язку із цим необхідно постійно стежити за кон'юнктурою світового ринку праці, вести наукові дослідження із цієї теми.