Система національних рахунків і її показники. проблеми міжнародних економічних зіставлень
Для аналізу економічних подій, складних господарських взаємозв'язків необхідна система надійних, взаємодоповнюючих показників. Сучасна СНС була затверджена ООН в 1993 р., що трохи видозмінила найменування секторів економіки, стандартних рахунків і основних макроекономічних показників.
Найбільше широко в економічному аналізі застосовуються два найважливіших показники: валовий продукт і національний доход. Центральним показником нової СНС є валовий внутрішній продукт (ВВП); другий її макроекономічний показник - валовий національний продукт (ВНП). Обоє вони відображають результати діяльності у двох сферах народного господарства - матеріального виробництва й послуг; обоє визначаються як вартість усього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг в економіці за один рік (квартал, місяцю. Підраховуються ці показники як у поточним (діючих) цінах, так і в постійні (цінах якого-небудь базового року).
Різниця між ВНП і ВВП полягає в наступному.
ВВП підраховується по так званій територіальній ознаці. Це сукупна вартість продукції сфери матеріального виробництва й сфери послуг незалежно від національної приналежності підприємств, розташованих на території даної країни.
ВНП - це сукупна вартість усього обсягу продукції й послуг у національній економіці незалежно від місцезнаходження національних підприємств (у своїй країні або за рубежем).
Таким чином, ВНП відрізняється від ВВП на суму так званих факторних доходів від використання ресурсів даної країни за рубежем (переведена в країну прибуток від вкладеного за рубежем капіталу, наявної там власності, заробітна плата громадян, що працюють за рубежем) за мінусом аналогічних вивезених із країни доходів іноземців.
Звичайно, щоб розрахувати ВНП, до показника ВВП додають різниця між прибутком і доходами, отриманими підприємствами й фізичними особами даної країни за рубежем, з одного боку, і прибутком і доходами, отриманими іноземними інвесторами й іноземними працівниками в даній країні, - з іншої. Ця різниця невелика - для провідних країн Заходу не більше ± 1% від ВВП.
У нашій країні перехід до нових показників ВВП і ВНП ведеться шляхом перерахування валового суспільного продукту (ВОП) і національного доходу (НД), що представляють собою відповідно суми валової продукції й чистої продукції галузей матеріального виробництва.
Показник ВОП був основним у радянській економічній статистиці і являв собою сукупну вартість усього обсягу зроблених товарів і послуг у сфері матеріального виробництва із включенням у неї витрат на сировину, матеріали, паливо й ін., тобто не був вільний від повторного рахунку. Показник національного доходу розраховувався в СРСР теж тільки на базі матеріального виробництва.
Національний доход – це знову створена за рік вартість, що характеризує, що додало виробництво даного року до добробуту суспільства. Тому при його підрахунку, на відміну від ВВП, у нього не включаються суми амортизації, непрямих податків, державних субсидій.
Це чистий «зароблений дохід» суспільства, цим і визначається важливість НД як макроекономічного показника і його широке застосування при порівняльному аналізі.
Розрізняють зроблений і використаний НД. Зроблений НД – це весь обсяг знову створеної вартості товарів і послуг. Використаний НД – це зроблений НД за мінусом втрат (від стихійних лих, збитку при зберіганні й т.д.) і зовнішньоторговельного сальдо.
У російській практиці дотепер застосовується розбивка на два фонди:
♦ фонд споживання - частина НД, що забезпечує задоволення матеріальних і культурних потреб людей і потреб суспільства в цілому (на утворення, оборону й ін.);
♦ фонд нагромадження - частина НД, що забезпечує розвиток виробництва.
У СНС визначають звичайно норму нагромадження й частку споживання, але у відсотках від ВВП, а не від НД.
Для міжнародних зіставлень і інших цілей зручніше буває мати інтегральний показник масштабів і рівня розвитку економіки. Таку роль звичайно грає грошовий показник, виражений у доларах, - ВВП або ВНП.
Необхідно підкреслити, що до числових значень ВВП/ ВНП і інших макроекономічних показників варто ставитися досить обережно. Методики їхніх розрахунків, по-перше, різні, по-друге, недосконалі. Насамперед розрізняють ВВП у поточних цінах (номінальний) і реальний ВВП у фіксованих цінах базового року. ВВП у поточних цінах легше порівнювати між собою й зручніше використовувати для розрахунків, пов'язаних з міжнародними валютно-кредитними відносинами. Для підрахунку темпів економічного росту використовують показник реального ВВП, звільнений від впливу інфляції.
Для міжнародних зіставлень ВВП перераховують в одну валюту, звичайно - у долари США. При цьому виникає цілий ряд проблем. По-перше, виявляється, що відносні показники тієї або іншої країни, її місце у світовій економіці сильно залежать від поточного обмінного курсу, що може різко змінюватися.
Одне з рішень даної проблеми - використовувати для перерахування не поточний обмінний курс, а курс базового року (при цьому виникає проблема вибору такого року); інше рішення - використовувати середній за кілька років курс обміну. Такий метод застосовують експерти Світового банку (МБ), що використовують усереднені значення обмінного курсу за три останніх роки. Аналогічна методика прийнята в публікаціях ООН.
По-друге, рівень і структура цін різняться по країнах. У зв'язку із цим на ту саму суму, наприклад 100 дол. США, у різних країнах після конвертації в національну валюту можна придбати різну кількість товарів і послуг.
ДО 90-м років XX в. було знайдене рішення даної проблеми: з'явилося поняття паритету купівельної спроможності – ППС (від англ. purchasing power party – РРР). З 1992 р. в ООН у рамках програми міжнародних зіставлень, а також в ОЭСР, ЄС, МВФ і МБ починають впроваджуватися розрахунки з обліком ППС.
ППС – коефіцієнт перерахування національних валют у долари, однак не за банківським курсом, а виходячи зі співвідношення купівельної спроможності двох валют у країнах, де вони випущені. Для зручності ППС 1 дол. прийнятий за одиницю.
Для таких розрахунків беруть однакову «кошик» товарів і послуг і розраховують її вартість по країнах. Тут виникає нова проблема: неадекватність стандартного кошика структурі споживчих видатків, що кардинально різняться в різних країнах. Це означає, що стандартної «кошика», єдиної для всіх країн, не існує.
Цінові розходження - не єдина причина перекручувань при зіставленні ВВП; крім цього, не враховуються тіньова економіки й витрати праці в домашнім господарстві.
Все сказане приводить до висновку про необхідність обережного підходу до результатів міжнародних зіставлень макроекономічних показників. Проте порівняння цікаво й необхідно. Зокрема, порівняння ВВП різних країн дозволяє визначити їх відносний економічний потенціал; порівняння середньодушового ВВП - основа класифікації країн за рівнем розвитку й добробуту.