Сутність процесу урбанізації
Процес урбанізації в різних регіонах і країнах миру має свої особливості. Сучасний тип урбанізації - це вже не стільки швидкий темп росту частки міського населення, скільки особливо інтенсивний розвиток процесів субурбанизации й утворення на цій основі нових просторових форм міського населення - міських агломерацій, мегаполісів. Економічно розвинені країни повною мірою відчувають наслідку стихійної урбанізації й некерованого росту міст (сверхгородов). Криза більших міст є закономірним слідством загострення соціальних, класових, расових антагонізмів. Забруднення повітря й води в найбільших містах і міських агломераціях різко погіршує умови життя людей: відбувається погіршення умов використання територій, житлового фонду, інженерного встаткування, знецінювання нерухомої власності.
У цих умовах у США з 60-х років (у деяких країнах Західної Європи з 70-х років) виявилася тенденція територіальної деконцентрации населення. Мається на увазі не тільки переміщення населення з великих міст у їхні приміські зони, але й переважний ріст міст у периферійних районах у порівнянні з высокоурбанизированными. В 70-х роках у США темпи росту чисельності населення міських агломерацій уперше були нижче середніх по країні. Дані по Франції, Швеції, Італії, Канаді підтверджують загальне зрушення населення з міських агломерацій у малі й середні міста в результаті зміни напрямку міграції. У Великобританії, Нідерландах, Швейцарії, Бельгії, Австрії в найбільших містах із центра міст потоки мігрантів направлялися головним чином у їхні приміські зони. У багатьох великих міських агломераціях чисельність населення перестала збільшуватися або навіть стала знижуватися (найчастіше за рахунок зменшення чисельності населення міст-центрів).
Міста є осередком промислової й економічної діяльності. Але сам факт росту й розвитку міст породжує проблему витрат, не говорячи вже про неминучу соціальну напруженість, характерної для районів з високою щільністю населення. Остання обставина робить міське життя менш привабливої. Тому мешканці міст, включаючи й потенційних, будь те ділові люди або просто жителі, задаються питанням: як використовувати переваги й можливості метрополії й у той же час уникнути її недоліків? Яким образом можна брати активну участь у виробничому й економічному житті міста й у той же час насолоджуватися свіжим повітрям, ландшафтом, тишею й спокоєм? Досвід процесу урбанізації США показав, що існує якийсь рубіж, після якого на міську агломерацію починають діяти дезинтегрирующие чинності, свідоцтвом дії яких є ріст пригородів за рахунок міст-центрів. Мільйони американців, причому найбільш забезпечених, перебралися в пригороди. Істотно, що частка населення США, що живе в місті-центрі, фактично продовжує знижуватися з початку цього сторіччя, ріст населення в метрополії майже повністю йде за рахунок пригородів. Цьому швидкому росту сприяли багато факторів. Підвищення реальних доходів, чому сприяв і гарантований правительством іпотечний кредит, зробило життя в пригороді доступної для все більшої кількості родин. Особисті автомобілі як зручний засіб пересування також у чималій мері сприяли цьому.
Ріст пригородів привів не просто до переміщення населення, але й до переміщення виробництва. Причини цього складні й різноманітні. Цілком зрозуміло, чому багато підприємств роздрібної торгівлі й обслуговування (бакалійні, скобяные меблеві магазини, пральні й хімчистки, перукарські й косметичні салони) перемістилися в пригороди. Такі підприємства повинні перебувати поруч зі споживачами, особливо з багатими споживачами. Але місто-центр покинули й багато виробничих фірм. Зростаючі ціни на землю роблять розширення виробництва в місті-центрі дуже дорогим. А високі витрати роблять розміщення виробничих підприємств у діловій частині міста менш привабливим. Фірми, що мають свій вантажний транспорт, зіштовхуються з дорогими проблемами вуличних пробок, розвантаження й навантаження й т.д. Швидкий розвиток вантажного транспорту позбавило багато фірм від необхідності розміщатися поблизу центральних залізничних терміналів і гаваней. Але, можливо, найбільш важливим фактором є сучасна технологія виробництва, заснована на высокоинтегрированных, безперервних процесах, для яких необхідний просторий одноповерховий виробничий комплекс. Така технологія має на увазі наявність великого простору, недоступного в місті-центрі або доступного по непомірно високій ціні.
Сказане не означає, що всі великі підприємства повинні переміститися в пригороди. Деякі види виробництва залишилися - і превстигли - у містах-центрах. Мова йде про відбути службах в області фінансових і торговельних послуг, центрального адміністративного керування, ресурсами яких є майстерність, або знання, або інформація, а продукцією не товари, а послуги, консультації й рішення. Саме ці установи - банки й адвокатські контори, рекламні агентства й центральні адміністративні контори, консультаційні фірми й урядові заклади - заповнюють міста-центри й більша частина міської території й стають основною функцією центральної ділової частини міста.
Стрімка втеча в пригороди, що спостерігається в найбільших містах Північної Америки і Європи, породжує ряд проблем, які, мабуть, через якийсь час будуть стояти й перед містами Росії. Насамперед міста-центри виявилися оточеними більшою кількістю приміських районів, кожний з яких є самостійною політико-адміністративною одиницею. Політико-адміністративна роздробленість є джерелом багатьох міських проблем. Але вона особливо неприємна тим, що процес міської децентралізації, або ріст пригородів, веде до вкрай нерівномірного в перспективі географічному розподілу багатства й доходів. Найбільш забезпечені жителі й багато сучасні найбільш дохідних виробництв залишають місто-центр заради пригородів. У загальному й цілому в місті-центрі залишаються менш забезпечені городяни й менш дохідні підприємства. Ці стрімкі зміни в структурі метрополії являють собою що самопідсилюється й кумулятивний процес.
У країнах, що розвиваються, демографічному вибуху супроводжує «вибух» урбаністичний. При порівняно низьких показниках урбанизированности населення багато країн, що розвиваються, відрізняються відносно високими темпами урбанізації. Нерозмірний ріст столиць ряду держав Азії й Африки пов'язаний з особливим типом урбанізації, що відрізняє масова тяга в більші міста селян, що сподіваються позбутися в них від голоду й убогості. Приплив сільського населення в міста, як правило, сильно випереджає ріст потреб у робочій силі. У результаті урбанізація протікає швидше, ніж індустріалізація, і міграція із села в місто збільшує армію безробітн і напівбезробітних, розширює міські райони нетрів. У країнах, що розвиваються, відбувається формування численних міських агломерацій (наприклад, Мехіко, Буенос-Айрес, Сан-Паулу, Ріо-де-Жанейро, Калькутта, Бомбей і ін.). Процес урбанізації в країнах, що розвиваються, украй суперечливий: з одного боку, він сприяє прогресу цих країн, прилучає мільйони людей до активного громадського життя, піднімає роль міст у житті цих країн; з іншого боку - загострює соціально-економічні проблеми, пов'язані з надмірним «демографічним тиском» на міста.