Товарна структура російського імпорту
Відкриття внутрішнього ринку практично без обліку й аналізу сформованого положення у вітчизняній промисловості вже в перші роки реформ привело до експансії на російський ринок дешевих товарів іноземного виробництва (здебільшого невисокої якості). Така зовнішньоекономічна політика зняла проблему дефіциту, однак серйозно підірвала позиції вітчизняних товаровиробників. За окремими оцінками, питома вага імпортної продукції в обсязі ресурсів для використання на внутрішньому ринку склав в 1997 р. більше 25%. По ряду товарних позицій він значно перевищив международно визнаний поріг економічної безпеки.
У структурному плані частка машин, устаткування й транспортних засобів у сукупному імпорті Росії досягла в 1993 р. 38,0%, але потім скоротилася до 35,4% (1998 р.); зазначена товарна група традиційно є найбільшою в російському імпорті по вартісному обсязі. Очевидно, що імпорт по даній товарній групі в першу чергу повинен використовуватися для закупівель сучасних машин і встаткування з метою підвищення технічного рівня виробництва, росту якості випускається продукции, що, і підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів. Однак у результаті ліберальних ринкових реформ структура імпорту по зазначеній товарній групі істотно змінилася. Якщо раніше в імпорті основний обсяг доводився на машинотехническую продукцію виробничого призначення, що призначалася для технічного переозброєння вітчизняної промисловості, то в розглянутий період стала переважати продукція невиробничого призначення: побутова електротехніка й електроніка, автомобілі та інші споживчі товари. Така імпортна орієнтація при кратному скороченні обсягів виробництва вітчизняного машинобудування й особливо виробництва засобів виробництва свідчить про глибокі структурні кризові процеси в народногосподарському комплексі країни в цілому.
Значне місце в сукупному імпорті Росії займали продовольчі товари й сільськогосподарську сировину; їхня питома вага в 1998 р. склав 26,3% (в 1995 р. – 28,2%). По оцінках експертів, на імпортні продукти доводилося близько 2/5 загального обсягу споживання продовольства в країні, а в продовольчому балансі Москви частка імпорту склала приблизно 70%. Настільки висока залежність внутрішнього ринку від імпорту продовольчих товарів обумовлена наступними основними причинами: вітчизняне сільське господарство перебуває в глибокій економічній і соціальній кризі, дотепер не вироблена державна політика підтримки вітчизняних сільгоспвиробників і захисту внутрішнього ринку. У свій час відмовившись від імпорту фуражного зерна для відгодівлі худоби й наступного виробництва мясомолочной продукції, Росія була змушена ввозити в більших кількостях ці товари (зокрема, свіжоморожене м'ясо, вершкове масло та ін.), фінансуючи тим самим сільгоспвиробників інших країн. Очевидно, що імпорт цієї продукції, так само як і ввіз м'яса птаха, свіжомороженої риби, рослинного масла, цукру й інших товарів, виробництво яких цілком можливо в Росії, не був виправданий ні економічно, ні тим більше політично. Крім усього іншого, у Росію стало завозитися велика кількість алкогольних напоїв і тютюнових виробів, споживання яких уже давно перевищило всі припустимі норми. Економічно виправданим варто визнати імпорт кава, какао-бобів, продукції тропічного землеробства й інших товарів, не вироблених на території країни.
Істотне місце в російському імпорті займають товари широкого вжитку, частка яких оцінюється в 20-30%. Точно визначити частку цих товарів на основі офіційних даних митної статистики досить складно, оскільки їхній ввіз у більших обсягах здійснюється фізичними особами (так звана неорганізована торгівля). Серйозні проблеми в цьому напрямку зовнішньоторговельної діяльності обумовлені напівпрозорістю границь із країнами СНД (що відображає низьку ефективність митного союзу) і поставками недоброякісної й підробленої продукції.