Теорія економічної історії
До числа проблем, що залучали увагу Хикса, завжди ставилися проблеми господарського розвитку в докапіталістичну епоху. В 1969 р. він опублікував книгу, присвячену «теорії економічної історії». Намагаючись уточнити саме поняття «теорія історії», Хикс досить скептично озивається про всі задуми створення якоїсь грандіозної філософії історії в дусі О. Шпенглера або А. Тойнби. Він пропонує більше конкретний і прагматичный підхід: скоріше, мова повинна йти, на думку Хикса, про те, щоб ширше використовувати в історичному дослідженні деякі загальні закономірності, які сформульовані економічною теорією. Такий аналіз ставить своєю метою, як підкреслює автор, не повне пояснення (опис) тієї або іншої конкретної історичної події, а відшукування загальної тенденції, що виявляє себе в деякої «статистичній однорідності» (statistical uniformity) [Як приклад він приводить висловлення ряду західних істориків, згідно яким серед факторів, що викликали до життя Французьку революцію XVIII в., важливу роль грали особисті особливості Людовика XVI, зокрема, його апатія й небажання управляти країною. Такий підхід, як затверджує Хикс, по суті виключає саму можливість існування теорії історичного процесу. Відкидаючи подібний підхід, автор пропонує бачити у Французькій революції «вираження суспільних змін - змін, які відбулися б у Франції й при кращому монарху і які в не настільки явній формі протікали й в інших країнах» (J. Нiсks. A Theory of Economic History. Oxford, 1969, p. 4).].
Автор прагне перебороти примітивне антиісторичне трактування категорій капіталістичного господарства настільки що часто зустрічається в роботах сучасних буржуазних економістів. З явною іронією він пише, наприклад про тих авторів, які просто не представляють ніяких інших форм організації господарського процесу, крім ринкових (причому на ринках, по припущенню цих економістів, незмінно повинні панувати відносини більш-менш «зробленої» конкуренції). Із часу А. Смита поділ праці на підприємстві й у рамках усього суспільства традиційна західна теорія зв'язує, як відзначає Хикс, лише з розвитком ринкових відносин. Всі подібні догми просто суперечать історичним фактам; указуючи на це, автор посилається на приклади поділу праці, що существовали й у натуральних господарствах раннього середньовіччя. Залишається лише нагадати, що за сто із зайвим років до виходу у світло «Теорії економічної історії» Хикса К. Маркс дав глибоку, справді наукову характеристику співвідношення між суспільним поділом праці й розвитком товарного виробництва. Суспільний поділ праці, як показав К. Маркс, «становить умову існування товарного виробництва, хоча товарне виробництво, навпаки, не є умовою існування суспільного поділу праці. У дискотеки громаді праця суспільно розділена, але продукти його не стають товарами» [К. Маркс і Ф. Энгельс. Соч., т. 23, с. 50-51. ].
Серед «неринкових» господарств Хикс виділяє два основних типи: економіка, заснована на наказах, і економіка, заснована на звичаї (хоча в багатьох історичних ситуаціях можна було спостерігати одночасно елементи обох зазначених типів господарства). Досить розпливчасту характеристику одержує в книзі феодальна економіка. Домінуючу роль при феодалізмі грає господарство, засноване на звичаї, коли ієрархія влади, у тому числі економічної влади, опирається на сформовану, що стала звичної структуру суспільних відносин. На думку автора, до феодального ставляться всі ті суспільні системи, які «не домоглися особливого успіху в перетворенні армії в цивільне правительство» [J. Hiсks. A Theory of Economic History].
Якщо ж таке перетворення відбулося, тоді, на думку автора, здійснюється перехід до «бюрократичного суспільства». У бюрократичній економіці (наприклад, в імператорському Китаї) особливо більшу роль грали наказу, «команди», що виходили від верхніх ешелонів влади, однак у ній складалися й господарські відносини, засновані на звичаї. Співіснування обох економічних систем - «командної» і заснованої на звичаї - характеризувалося плинністю, взаємними переходами: в умовах гострої кризи колишніх форм господарського життя економіка частіше «зміщалася» у напрямку «командної» системи [У цьому випадку Хикс використовує улюблений прийом А. Тойнби - посилання на те, що суспільство зштовхнулося із черговим «викликом», реагуючи на нього посиленням бюрократичної організацій. Критичний аналіз подібного підходу втримується в кн.: Ю. Семенов Соціальна філософія А. Тойнби: критичний нарис. М., 1980.], тоді як у звичайні («спокійних») умовах поступово зростала роль господарських відносин, заснованих на звичаї.
Ігнорування у всіх цих міркуваннях корінних характеристик того або іншого способу виробництва (власність на найважливіші умови виробництва, місце різних класів у системі суспільного виробництва й ін.) неминуче відкриває дорогу недостатньо коректним з наукового погляду класифікаціям і теоретичним конструкціям. Особливості розвитку феодального господарства, описані в «Теорії економічної історії», у багатьох випадках неправомірно поширюються, скажемо, і на економіку Древньої Греції: виробництво в рамках античного поліса в книзі Хикса, по суті, ототожнюється з виробництвом, зосередженим в італійських містах - Флоренції, Венеції, Генуї й ін. на порозі «нового часу», і т.д.
Багато місця в книзі відведено характеристиці ринкових відносин, що формувалися, докапіталістичного розвитку грошей і кредиту; однак докладний аналіз цих питань вивів би нас далеко за межі основної теми. Відзначимо лише, що центральну роль у генезисі капіталізму, на думку Хикса, грали процеси формування такої людини, що у всіх своїх діях керується міркуваннями господарської раціональності. У цих міркуваннях явно позначається непрямий вплив ідей М. Вебера й Р. Тоні (ідей, на які Хикс прямо посилається в інших роботах). Це позначилося, зокрема, і на перебільшеній оцінці масштабів і особливо значення торговельних операцій, що здійснювалися в середньовічному суспільстві. У рецензіях на книгу, написаних фахівцями в області економічної історії, відзначалися не тільки численні «натяжки» і перекручування історичної перспективи, але й зв'язок цих перекручувань із загальною концепцією Хикса, з гіпертрофованою оцінкою тієї ролі, що грала в докапіталістичну епоху купецька діяльність.
У висновку до книги «Теорія економічної історії» Хикс відзначає всю серйозність господарських проблем, з якими зіштовхується сучасний капіталізм. Перелічивши деякі із цих проблем - інфляція, дефіцити платіжного балансу, розлад внутрішнього грошового обігу й криза валютної системи, - він зауважує: «Але це всього лише симптоми, причина лежить глибше» [J. Hiсks. A Theory of Economic History, p. 166. ]. Всю провину за сформовану ситуацію автор знову й знову намагається покласти на трудящих, на «непомірні домагання», які вони пред'являють приватним підприємцям і державі. А заодно в книзі викривається «слабість» правительств у розвинених капіталістичних країнах, оскільки вони нездатні, за твердженням Хикса, ефективно протистояти вимогам про збільшення соціальних асигнувань. Залишається лише помітити, що саме такі міркування й лягли в основу повороту, що розгорнувся в наступний період, до неоконсерватизму й настання на соціальні програми в буржуазної економічній (так само як і політичної) теорії.